У двері грюкали. Вона загорнулася в рушник, провела його вперед через душову, відчинила інші двері, яких він раніше не побачив. Вони вийшли у вузький коридор, звідки ще одні двері вели туди, де колись була вулиця Торденскьольґаде. Позаду них в одних з дверей повернули ключ. Увесь цей час вона ретельно намагалася випадково не торкнутися його. Тепер вона приклала кінчик олівця до його щоки, немов це був ніж з викидним лезом.
— Півгодини, — прошепотіла вона. — А потім — щоб я ніколи тебе більше не бачила.
Існує небезпечна, чорна і вогка двогодинна дірка між останнім і першим ранковими автобусами, якої йому вдалося уникнути, — він устиг на останній нічний автобус. Зробивши чималий гак навколо промислового району, він деякий час постояв біля паркана. Усе живе залишає за собою луну — він нічого не почув. Лишалося дві години до того, як набуде чинності постанова про його депортацію, йому треба було б попоїсти й поспати, але він зробив інакше. Він знайшов спортивний костюм і перевдягнувся.
На манежі він увімкнув Ріхтера й нотну лампу над роялем.
Він почав із вправ на баланс. Він робив їх щоранку протягом тридцяти років, не пропустивши жодного дня. Спочатку жорсткі, рівномірні, вертикальні рухи класичного верстата. Потім довгі, плавні серії legato по колу вздовж краю манежу. А під кінець він надіне свої концертні черевики. Зшиті на замовлення. П’ятдесят четвертого розміру. Великі, але при цьому незадирливо величезні.
Баланс і молитва доповнюють одне одного. В результаті м’язової і духовної напруги має виникнути якась точка безмежного спокою. У цій точці зустрічаєшся із самим собою.
Молитва почалася спонтанно, спочатку синхронно з биттям серця, через деякий час вона потече незалежно від нього. Він відчув вдячність. Він живий. У нього є тіло. Є запис «Добре темперованого клавіру» у виконанні Ріхтера. У нього лишається ще дві години. І найголовніше — у нього є номер телефону. Прочинені двері. Що ведуть до неї.
І десь у нього ще лишається публіка. «Публіка — це половина моєї індивідуальності». Так говорив Грок[25]. Він розкрив обійми залу для глядачів. Він усіх їх любив. Навіть зараз, коли там нікого не було.
Але все-таки в залі хтось був. Хтось був тут разом з ним.
У більшості циркових манежів «суха» акустика — через їдке поєднання піску на арені і парусинового верху. Щоразу на початку номера музичному клоуну випадає неминуча важка праця — йому треба оживити манеж. Але ця зала була інакша. Стіни були зроблені з фанерних щитів з порожнечами, вони поглинали низькі тони, і через це виникало безліч горизонтальних відбиттів. У цьому приміщенні він завжди міг орієнтуватися, немов кажан. І зараз теж.
Він вимкнув Ріхтера, відступив назад до колони з електричним щитком, запалив світло. їх було двоє. Чоловік із слуховим апаратом — він сидів так, начебто ніколи й не сходив зі свого місця біля пожежного виходу. Другий — високий і світлий, плив проходом поміж рядами, витягнувши вперед руку.
— Маю за честь для себе. Уперше бачив ваш виступ у дитинстві. Відтоді стежу за вами.
Каспер відійшов і прихилився до рояля. Так, щоб рояль опинився між ним і цими людьми.
— Ми прийшли з приємним дорученням, — сказав світлий. — Ми представляємо правління благодійного фонду. Він виділяє почесні премії артистам. Правління виділило вам преміальну суму в розмірі двадцяти п’яти тисяч.
Касперові руки намацали кришку. П’ятнадцять кілограмів палісандрового дерева з латунною смужкою, гострою, як лезо старої хліборізки.
На роялі з’явилася пачка тисячокронових купюр.
— Що це за фонд?
— Правління хотіло 6 залишитися анонімним. Розпишіться, будь ласка, в отриманні.
На грошові купюри — освітлені лампою — ліг аркуш паперу. Без логотипу будь-якої установи. Каспер начепив окуляри. Він підняв аркуш, щоб, читаючи його, одночасно не спускати з ока обох чоловіків.
Це було клятвене запевнення. У тому, що Клара-Марія, коли він навчався з нею в квітні, була жива і здорова й ніяких тілесних ушкоджень він не помітив.
— А чи немає якоїсь адреси, — спитав він, — щоб я міг надіслати квитки на прем’єру?
Світлий похитав головою.
Касперові руки опустилися на клавіші. Добували з рояля хоральну обробку «Jesu bleibet meine Freude»[26]. Не можна не захоплюватися Бахом за його відчуття реальності. Адже він і виконував, і писав музику, не забуваючи при цьому, що йому й заробляти на життя треба цим заняттям. Свого роду вправа на баланс. Усі таланти напружені до крайньої межі. А глибоко в душі — точка безмежного спокою. Крапка, яка усвідомлює, що незалежно від того, що зараз відбувається, нам і завтра потрібно буде ситно поїсти.
25
Карл Адрієн Веттах (1880–1959), сценічний псевдонім Грок, — легендарний швейцарський артист цирку, акробат, клоун і музикант.