— Розкажіть мені про Каїна, — попросив Каспер.
Мерк відповів не одразу.
— А що я матиму за це? — спитав він.
— Деяку інформацію про дівчинку.
У тиші Каспер чув, як той прикидає, які карти у кого на руках.
— Європол провів дослідження особливостей скоєних у Європі з 2006 року злочинів. Спостережено таку закономірність: міжнародна злочинність більше не ієрархічна. Вона організована в осередки, окрема одиниця не знає інших осередків. Але десь мають збиратися нитки. Каїн — це саме таке місце. А тепер — дівчинка?
— Вона приходила до мене три дні тому. У супроводі двох дорослих. Каже, що її викрали. Вони приїхали й поїхали вкраденим «вольво». З того часу я її не бачив.
З вікна Каспер побачив, як Мерк зробив знак одному з ченців. Каспер розумів, що зараз вони спробують визначити, звідки дзвонять. Він вимкнув телефон.
Він відкинувся на парусину. Було б надійніше сховатися в натовпі людей. Але на це не було сил. Йому необхідно поспати. Він заплющив очі. Проказав свою вечірню молитву. Слова її були «Herz und Mund und Tat und Leben»[27], музика Баха, кантата BWV 147, Каспер віддавав перевагу їй над усіма іншими Мюльхаузенськими кантатами. Цією похилою поверхнею він зісковзнув у сон.
На самому початку сну сиділа Клара-Марія. Так, як вона сиділа, коли він удруге побачив її.
II
Це сталося однієї ночі — темної ночі душі. На вулиці Ріхсвай не було ні людей, ні автівок, за закритими фіранками спали безтурботні батьки й рум’яні дітлахи — його публіка, не підозрюючи про те, що Каспер Кроне плентається ось тут холодними вулицями, — своїм via dolorosa[28], закоцюблий і без грошей на таксі, вперше за десять років програвши в покер.
Покер був грою Каспера, і так було завжди. У покері є глибина і складність, як у музиці Баха, за впевнено зробленої ставки ритмічний розіграш комбінації карт триває приблизно стільки ж, скільки одна з маленьких хоральних обробок. Бах міг би стати блискучим гравцем у покер, коли б не був такий заклопотаний. Півтори з гаком тисячі творів, багато з яких він невтомно переписував аж до смерті.
Касперові довелося грати в покер у всіх великих столицях, але справжній покер для нього міг бути тільки в районі Фредеріксберґ у Копенгагені, на вулиці Ріхсвай. Там, де швейцар був не солдатом Іноземного легіону і серійним убивцею, а колишнім боксером з кулаками завбільшки з цукровий буряк. І де всі один одного знали — немов у дачному кооперативі. І де панувала зосередженість, немов на репетиції Симфонічного оркестру Данського радіо — усі, як один, схилилися кожен над своїм нотним листком.
Але сьогодні вночі він програв, програв під кінець і свій «СААБ», він немов закам’янів, коли віддавав ключі від машини, йому не захотілося принижуватись і просити у борг на таксі. В автобусі і дорогою через ліс він розбирав нічну гру, але не знайшов ніяких помилок, незрозуміло, як таке могло трапитися.
Коли він перетнув Странваєн, то побачив, що у вагончику горить світло. Він наближався, обходячи вагончик по колу, світло мерехтіло, неначе всередині щось горіло. Він уже поліз був по свою трубу, коли впізнав звук, що з’явився в домі, в мі-бемоль мажорі, — щасливий, тріпотливий, самозабутній, як перша частина «Triosonate». Він лишив трубу на місці й відчинив двері.
Клара-Марія стояла спиною до дверей. Напевно, вона розпалювала дрова в грубі й раптом завмерла перед палаючим світом танцюючих вогників. Відсвіти маленьких язичків полум’я мерехтіли на її обличчі. Вона не обернулася.
— Ти знайшов мене, — сказала вона. — Розкажи як.
— Я намалював коло.
Це було вранці після їхньої першої зустрічі, після того як вона зникла біля озера Баґсверд.
Проспавши лише кілька годин, він дістав двохсотп’ятдесятиметровий план. Циркуль Стіне. Взявши те місце на березі озера, де він її висадив, за центр, він намалював коло радіусом п’ять кілометрів. Можливо, хтось повіз її автівкою? Але вона була готова до того, щоб іти пішки, він відчув це.
Жодна нормальна дитина не захоче пройти п’ять кілометрів о другій годині ночі при чотириградусному морозі звідкись із Баґсверда. Вона не була нормальною дитиною.
У коло потрапили Баґсверд, Люнґбю, частина Ванґеде, ріг Ґентофте, південна частина Вірума, Фуресеен, Харесковбю, частина Ґладсаксе. Була сьома година ранку, він узяв скрипку і став грати початок 131-го опусу Бетховена. Він починається як фуга в темряві, але потім рухається вгору в напрямі до раю. Коли розвидніло і настав час відкриття установ, він зняв телефонну трубку.