Колишня розгубленість у її системі зростала, але поки вона ще володіла собою.
Каспер кивнув у бік Мерка, у бік чиновників, двох молодиків. І вперше перехопив її погляд.
— Можна попросити їх на хвильку вийти?
— Вони тут серед іншого для того, щоб забезпечити захист прав того, хто запрошений для розмови.
Голос її був тьмяним.
— Я хочу поговорити про нас із тобою, Асто.
Завідувачка відділу не рухалася з місця.
— Даремно ти заговорила про костюм. Адже тільки банки та деякі підприємства у разі невиплати кредиту зобов’язані повідомляти про заборгованість. Тепер ми більше нічого не можемо приховувати.
Усі присутні завмерли.
— Завжди подвійна гра, — вів далі Каспер. — Усі ці принизливі зустрічі. При тому, що ми не можемо торкнутися одне одного. Мені цього не витримати. У мене вже немає колишніх сил.
— Якась бридня, — промимрила вона.
— Тобі треба попросити, щоб у тебе забрали цю справу, Асто.
Вона подивилася на Мерка.
— Я все про нього дізналася, — сказала вона. — Все буде зазначено у звіті. Не розумію, чому ви його не затримали. Не розумію, чому від нас приховують інформацію. Йому хтось протегує.
Голос більше не слухався її.
— Тому ми й довідалися про костюм. Але я ніколи не зустрічалася з ним за неофіційних обставин.
Каспер уявив собі її аромат. Аромат життя в степах. Змішаний із запахом диких тайгових трав.
— Я придумав, — сказав він. — Ти підеш з роботи. Ми підготуємо номер. Ти скинеш п’ятнадцять кілограмів. І виступатимеш у сітчастому трико.
Він накрив її руку своєю.
— Ми одружимося, — казав він далі. — На манежі. Як Діана і Марек.
Вона сиділа мов паралізована. Потім відсмикнула руку. Наче від павука-птахоїда.
Підвівшись, вона обійшла стіл і попрямувала до нього. З фізичною впевненістю атлета, але без якої-небудь певної мети. Можливо, вона хотіла випровадити його. Можливо, хотіла змусити його замовкнути. Можливо, просто хотіла дати волю своєму гніву.
Краще б вона сиділа на своєму місці. Щойно вона підвелася, у неї не лишилося жодних шансів.
Тільки-но вона порівнялася з його стільцем, як Каспер перекинувся назад. Але для решти присутніх у кімнаті це було так, неначе вона штовхнула Каспера. Тільки він і вона знали, що вона навіть не встигла до нього торкнутися.
Він викотився на середину кімнати.
— Асто, — промовив він. — Тільки без рук!
Вона намагалася триматися від нього подалі, але їй це не вдавалося. Тіло його відлетіло убік, а присутнім здалося, що то вона штовхнула його ногою. Він ударився об велосипед, і той перекинувся на нього. Вона схопила велосипед. Збоку це виглядало так, ніби вона відірвала Каспера від підлоги і стукнула його об одвірок.
Вона рвонула на себе двері. Можливо, вона хотіла вийти, можливо, вона хотіла покликати на допомогу, але тепер усім здалося, що вона викинула Каспера до приймальні. Підбігла до нього. Схопила його за руку. Він примірився до дверей і вдарився спочатку об одну з половинок, потім об другу.
Двері відчинилися. Увійшли двоє людей. Ще декілька з’явилися з інших кабінетів. Оле Лукоє теж простував до них.
Каспер підвівся. Обсмикнув піджак. Дістав з кишені ключі, відчепив од низки один ключ, кинув його на підлогу перед жінкою.
— Ось, — вигукнув він. — Забери! Повертаю!
Вона відчула на собі погляди колег. Потім кинулася до нього.
Але знову не встигла нічого зробити. Старший чернець схопив її за одну руку, Мерк — за другу.
Каспер відступив до дверей, що вели на сходовий майданчик.
— Моє тіло, Асто, — зауважив він, — ти, хоч би там що було, конфіскувати не можеш.
Щоб вийти на сходи, треба було проминути двері із загартованого скла поруч із будкою. Залишивши їх відчиненими, Оле Лукоє вийшов услід за Каспером на сходовий майданчик.
Каспер попорпався в кишені, шукаючи клаптик паперу, але не знайшов нічого, крім стокронової купюри. Поклавши її на скло, він написав: «Я змінив номер телефону, поміняв замок. Каблучку поверну тобі. Не шукай мене. Каспер».
— Це для Асти, — сказав він, — як називається цей ваш заклад?
— Відділ N.
Ніякої таблички на дверях не було. Він простягнув купюру молодикові. Йому було під тридцять. Каспер із сумом подумав про ті страждання, які чекають на цю молоду істоту. Таж ніяк не підготуєш таких, як він, ані від чого не захистиш. Найбільше, що можливо, — це спробувати на одну мить обережно дати їм доторкнутися до власного гіркого досвіду.