— Їх двоє, — сказав Франц Фібер.
— Кого?
— Двоє дітей. Зниклих.
Якщо прислухатися до справді великих потрясінь у житті людей, можна почути, яких колосальних зусиль потрібно докладати, щоб зберігати цілісність світу. Досить тільки втратити над собою контроль, давши волю раптовій невимовній радості або раптовому горю, як дійсність починає розпадатися на частини.
— Коли вони пропали?
— Одночасно, вони пропали одночасно.
— Чому про це нічого не було в новинах?
— Це рішення поліції. Напевно, для користі слідства.
Каспер прислухався до того місця в серці і свідомості, звідки виходить молитва. Дійсність поволі відновлювалася.
— Розкажи про місто, — попросив Франц. — Яке його справжнє звучання?
Каспер почув свій голос, слова, покликані заспокоїти молодика, що сидів перед ним, а може, заспокоїти і його самого.
— Воно звучить так, що чути, як люди поводяться зі своїми дітьми.
Можливо, так воно й було. А може, це була лише частина правди.
Всюди роз’їжджали поліцейські на мотоциклах, немов під час державного візиту. На кожному другому розі стояв броньований поліцейський автомобіль. Для запобігання мародерству в квартирах і магазинах.
— У північних передмістях чується прагнення до дисципліни без жодного співчуття. Зніженість замість любові.
Ближче до центру — неповноцінність і розгубленість. Гучність збільшується із збільшенням густоти населення. Від кінотеатру «Парк Біо» і далі углиб Копенгаген звучить як ацетиленовий пальник.
Жовті очі дивилися на нього із дзеркала заднього виду.
Обличчя Каспера було кам’яним. В узагальненнях є щось нелюдське. Але без них великим клоунам важко чи, може, навіть неможливо вивільнити енергію. Спаситель теж писав широкими мазками, не шкодуючи дьогтю на палітрі.
— Я заробляю двісті п’ятдесят тисяч за місяць. На цьому місті. Це гріх?
— Це до чи після податків?
— Після.
— Гріх було б пропускати таку нагоду.
Пролунав дзвінок мобільного телефону, Франц Фібер узяв трубку, послухав, відклав її.
— Наша машина в розшуку, — повідомив він.
Каспер показав, куди їхати, «ягуар» перетнув Ню Адельсґаде і заїхав у ворота. Два Лайсемеєрові катафалки все ще стояли у дворі. Задні дверцята одного з них були відчинені.
— Я збираюся взяти на якийсь час товаришеву машину, — пояснив Каспер. — Але я щось не певен, що ключ у запаленні. Якщо його там не виявиться, ти не міг би допомогти мені? «Ягуар» зупинився, Франц дістав маленьку скриньку з інструментами звідкись із підлоги між сидіннями.
— Я дам фору будь-якому автомеханіку, — заявив він. — Будь-якому автоелектрику.
З дверей, через які, мабуть, носили продукти на кухню, вийшов молодик у формі кухаря. Він дістав з відкритої машини піднос. На підносі були канапе з листкового тіста. Голод подіяв на Каспера як удар.
— У нас, схоже, є всього кілька хвилин, — сказав він.
— За цей час я міг би зробити капітальний ремонт двигуна.
Вони вийшли з «ягуара», Каспер ішов лише на півкроку попереду Фібера, це було все одно що бачити «Учня чарівника» — милиці і протези самі собою стали на місце. Каспер хотів був сісти за кермо, але рука молодика першою виявилася на ручці дверей.
— Я твій водій.
Вони подивились один на одного. Раптом Каспер почув це. Не тільки самих людей можна визначити за їхнім звучанням. Ті почуття, які вони викликають у інших людей, теж лишають звуковий водяний знак. Каспер завжди, в усіх творах починаючи з 1710 року, чув любов Баха до Марії-Барбари. А в «Чаконі» — божевільну і разом з тим просвітлену скорботу у зв’язку з її смертю. Тепер він у людині, що стояла перед ним, чув тиху дівчинку. Він не став відчиняти йому дверцята. Франц Фібер забрався на сидіння водія. Каспер обійшов автівку і сів поруч з ним. Ключ був у запаленні. Машина вислизнула з воріт.
На приладовій дошці був прикріплений мобільний телефон. Висунувшись із вікна, Каспер прочитав на борту автомобіля номер ресторану. Набравши його, він попросив з’єднати його з Лайсемеєром.
— Це Каспер. Мені довелося позичити один з твоїх фургонів, що стояли у дворі.
Шеф-кухар важко дихав у трубку.
— Ти у багато разів гірший, — вимовив він поволі, — найпослідущого засранця-відвідувача.
— Еге ж, і у багато разів кращий за того, хто коли-небудь зможе хоч би віддалено так полюбити твої хрусткі овочі, як я. І це перша з причин, через яку ти почекаєш годинку, перш ніж заявляти про крадіжку машини.