Вони обоє поглянули вгору. Вікно дивилося прямо із стіни кручі, на висоті п’ятнадцяти метрів. Воно було еліптичної форми, з відстанню між фокусами метрів сім. Будинок був, мабуть, збудований усередині пагорба. Скло слабо світилося голубуватим світлом. Нагадуючи велике око.
Вони знайшли дверці в огорожі, високі, вузькі. У стовпі огорожі була втоплена кнопка і ледве помітні прорізи переговорного пристрою. Каспер нахилився до кнопки.
На початку свого твору «Або — або» К’єркеґор повідомляє, що його фаворит серед чуттів — слух. Що ж, він цілком міг дозволити собі написати таке, оскільки в середині XIX століття ще не було винайдено переговорні пристрої. Що б він сказав, якби опинився тут сьогодні увечері? Динамік булькав, немов фарширована індичка.
— Це я, — сказав Каспер. — Ситуація ускладнилася. Після нашої останньої розмови. Викрадено двох дітей. Їх досі не можуть знайти. Можливо, що скоєно вбивство.
— Я не хочу з вами розмовляти, — відповіла вона.
Франц Фібер відкрив свою скриньку з інструментами.
Знайшов якусь кришку на стовпі й відкрив її.
— Замкнутий контур, — сказав він пошепки. — Якщо я переріжу, спрацює сигналізація. Говори далі. Мені б знайти панель керування.
— Із самого дитинства, — продовжував говорити в прорізі Каспер, — з народження, я знав, що потрапив не туди. З родиною все гаразд, але планета не та. Тому я почав шукати. Якийсь вихід. Шлях додому. Я витратив на це все життя. Я не знайшов його. Але та дівчинка. Можливо, вона знає шлях.
Переговорний пристрій мовчав. Але він знав, що вона слухає. Франц Фібер підтягнувся, перевертом скотився через огорожу і приземлився по той бік. Він упав на руки і на свої кукси — м’яко, як кіт. Потім поповз по землі, немов гусінь-п’ядун. Відсунув убік галузку камелії. У кущах заховано металевий ящик. Він кивнув Касперові.
— Я зміряю повний опір, — прошепотів він. — Якщо вставити жучок з невідповідним опором, то сигналізація спрацює. Не стуляй рота.
— У мене немає дітей, — продовжував Каспер. — Я не був ніколи присутній під час пологів. Але мені здавалося, що ці двері мають бути відчинені під час пологів. Так само як і коли людина вмирає. На мить двері прочиняються. І можна почути те, що приховано за ними. Ось чому ви займаєтеся пологами.
— Ідіть собі, — пролунало з динаміка.
Франц Фібер з’явився за хвірткою. Його руки пролізли між ґратами. Він набрав код. Ворота відчинилися.
— Щось у вас схоже на мене, — сказав Каспер мікрофону, — ви шукаєте. Ви шукаєте якийсь шлях.
— Я просто хотіла бути багатою, — сказав переговорний пристрій.
— Це зрозуміло, — відповів він. — Ми всі цього хочемо. Навіть Бах хотів.
Франц Фібер шкутильгав по траві. Вхід до ліфта виднівся біля основи підніжжя схилу — прямокутник з неіржавіючої сталі.
— Дуже багатою, — сказав переговорний пристрій.
— Це загальнолюдське, — сказав Каспер. — Подивіться на Верді. Дядечка Скруджа класичної музики.
— Надто пізно, — сказав переговорний пристрій.
— Ніколи не пізно. Я знаю, про що кажу. У мене вже бувало так, що все було пізно. І не раз.
Від ліфта Франц показав йому піднятий великий палець.
— У нас договір з охоронною агенцією, — сказала жінка. — Я їм зараз зателефоную.
Переговорний пристрій замовк.
Ліфт був циліндричної форми, він злетів угору, немов новорічна петарда.
— Я міг би скласти іспит до «СКАФОР», — сказав Франц Фібер. — Вони видають ліцензії електрикам, які встановлюють охоронні системи. Я сам займаюся електрикою в «ягуарах». Намагаюся підтримувати себе у формі.
Двері відчинилися, вони опинилися між шубами й чоловічими пальтами. Каспер уперше бачив, щоб ліфт відчинявся прямо в передпокої, посеред приміщення — немов караульна будка.
Він розчинив двійчасті двері, і вони увійшли до вітальні.
Приміщення було еліптичне, як і вікно, і повторювало форму корпусу судна. Дошки на підлозі були завширшки півметра. Ті меблі, які Каспер устиг помітити, були дизайну Еймсів.
Лоне Борфельдт сиділа на дивані. Посеред кімнати стояв власник позашляховика, він був схожий на свій автомобіль: блискуче чорне волосся, повний привід і цілковите небажання пропускати будь-кого вперед. І він, і жінка були вочевидь вражені.
Чоловік справився з потрясінням і рушив їм назустріч.
— Нам не можна хвилюватися, — сказав він. — Ми чекаємо дитину.
— А ви певні, що саме ви батько? — спитав Каспер.
Потрясіння повернулося. Але тільки на мить. Чоловік схопив Каспера за сорочку.