На поличці під дзеркалом Каспер знайшов перукарські ножиці та гребінець.
Очі людини в дзеркалі спинилися на Каспері. Відзначили білу куртку. Інтерес в очах згас.
Ось так ми, люди, й помиляємося. Ми не помічаємо по-справжньому несподіваного, коли воно постає перед нами перебране в буденний одяг.
— Хайді запізнюється на кілька хвилин, — сказав Каспер.
І став у нього за спиною.
Він був Касперового віку. У нього було тіло атлета. Або циркового артиста.
Тим кінцем гребінця, на якому були великі зубці, Каспер підняв волосся у нього на потилиці. Так, що тому не було видно в дзеркалі. І зістриг пасмо волосся просто біля самісінької шкіри.
Він прочинив свій слух, щоб почути цю людину.
Він почув її ставлення до матеріального світу. Глибокі тони, ті частоти, які й надають руху фізичним об’єктам.
Він почув гроші — більше, ніж він чув будь-коли. Він почув будинки. Автівки. Почув майбутнє. Золоті економічні можливості.
Він почув його сексуальність. Вона звучала надзвичайно цікаво. Мужність, але з яскравими відтінками жіночності. Він міг би завоювати будь-яку жінку. І більшість чоловіків.
Каспер слухав регістр його почуттів, він був широкий, нюансований і вибухонебезпечний. Багато світла й багато пітьми, в однакових пропорціях — як у Моцарта.
Він почув його серце. Це був великий звук. Великодушний. Гарячий.
Він почув високі частоти. Винахідливість. Інтуїцію. Інтелект. Це були багаті звуки — людина ця вібрувала від внутрішнього життя.
Пасмо за пасмом Каспер збирав волосся на потилиці. І методично, з глибоким задоволенням — якщо брати до уваги той факт, що він уперше в житті когось стриг, — дуже коротко зістригав волосся на витончено зігнутій потилиці.
Очі Йосефа Каїна в дзеркалі були непритомні. Він не бачив самого себе. Він дивився всередину.
І тоді Каспер почув дірку. Це була свого роду внутрішня звукова тінь. Беззвучна ділянка в системі цієї людини. Десь між серцем і solar plexus.
Він відклав ножиці. На поличці за кріслом стояли пластмасові пляшечки з різними фарбувальними сумішами. Він відкрив одну з них. Це виявилася хна. За десять років до того, як це увійшло у вжиток, Хелене Кроне раз на півроку хною малювала мавританські завитки на своїх міцних ногах.
Каспер знайшов маленький пензлик. Поволі й старанно, як і до того поза полем видимості для того, хто сидів у кріслі, він почав наносити на пострижену потилицю тонкий шар червоної фарби.
— Я стриг Вільгельма Кемпфа, — повідомив він. — На початку сімдесятих. Коли був усього лише новою зіркою в перукарському училищі. Він розповідав про Гітлера. Він зустрічався з ним у сорок четвертому. У Берґхофі. Єва Браун знайшла Кемпфа і Фуртвенґлера. І Гізекінґа[49]. Щоб влаштувати концерт, який порадував би фюрера. З цього так нічого й не вийшло. Але вони склали репертуар. Улюблені твори Гітлера. Дещо з оперет Леґара. Кілька пісень Штрауса. Марш «Баденвайлер». «Серенада на ослі». Уривки з «Мейстерзінґерів». Кемпф прислухався до системи Гітлера. Він сказав мені, що особистість цієї людини була, по суті, в порядку. Маленька, але в порядку. Але десь у ній була дірка. Через цю дірку струмував деструктивний колективний шум. Розумієте? Лихих людей не існує. У кожній людині завжди звучить співчуття. Тільки ті місця, де в нашій людяності є дірки, де ми не резонуємо, ці місця небезпечні. Там, де ми відчуваємо, що стоїмо на службі вищій справі. Тут ми й повинні запитати самих себе: а чи справді це вища справа? Ось тут ми й попадаємося. В інших культурах це називають демонами. У нас для цього немає відповідного слова. Але я чую це. Це бойова тривога. Колективний гнів.
Очі чоловіка у дзеркалі спостерігали за Каспером.
— Ти хто, чорт забирай? — спитав він.
Голос був чорний, як нічне небо. М’який, немов чотириста квадратних метрів костюмного оксамиту.
Каспер узяв з полиці маленьке люстерко. Показав чоловікові його потилицю.
Йосеф Каїн у перукарському кріслі закляк. Гітлер теж утратив би зосередженість. Якби побачив себе коротко постриженим і пофарбованим хною. Підборіддя відвисло. Звук відкрився. Каспер говорив у відкриваний простір.
— У твоєму звучанні — дірка. У всіх нас є пошкодження. Але в тебе вона велика. Не можна порівняти її з діркою Гітлера. Не треба намагатися уподібнитися великим. Але вона досить велика. Це якось пов’язано з дитинством. Це завжди якось пов’язано з дитинством. Можливо, ти ріс бідуючи. Можливо, у тебе не було батька. Це може пояснити жадобу наживи. Прагнення до влади. Дірка пов’язана з двома обставинами. Вона закриває серце. Ти відчуваєш дітей? Ти пам’ятаєш, як сам був дитиною? Ти відрізав дівчинці пальці?
49
Вальтер Гізекінг (1895–1956) — видатний німецький піаніст, знаменитий, зокрема, феноменальною звуковою пам’яттю.