Її звучання не змінилося. Може, вона й на звістку про кінець світу відповіла б усе тим же рівним голосом.
— Ми зв’яжемося з поліцією, — сказала вона.
Він зіперся об стіл, чути було погано, дрібні отвори мікрофону й динаміка були залиті кров’ю.
— Мені тут треба де з чим розібратися, — сказав він. — А тоді я прийду по оплату.
— Обов’язково приходьте.
Він поклав слухавку.
Ліфт працював, вони спустилися на три поверхи вниз, зупинилися, двері відчинилися. Біля дверей стояв Франц Фібер. Він увійшов до ліфта. Ліфт поїхав далі вниз. Франц витягся й поглянув на його маківку.
— Тріщини, — констатував він. — У тебе перелом черепа.
Каспер ухопився за молодика здоровою рукою, його майже пронесли через двір. Він чув, як кров капає на плити, — ніжний, ледь чутний дзвінкий звук, що дуже відрізняється від звуку водяних крапель через більшу в’язкість.
Тієї миті, як вони ступили в тінь зовнішньої стіни, у всьому дворі спалахнули прожектори. Ногами він відчував безліч сходинок. Вони відчинили двері й зайшли до скляної будки. Зелений адмірал був усе ще розгублений, Каспер це чув. Але це було ніщо у порівнянні з тим, яким він став тепер, він витріщився на Каспера, на жінку і, впізнавши її, завмер. Каспер відчував, що потрібно щось сказати. Не можемо ж ми залишити своїх ближніх, яким завдали мороки, ні в сих ні в тих.
Багато людей думають, що вони в цьому житті купили квиток на Ґілберта і Саллівана[55]. Та лише з великим запізненням виявляють, що життя — це фрагмент згубної музики Шнітке.
— Аске вирішив, що яйце малувате, — пояснив він. — А ви ж знаєте його темперамент.
Опинившись на вулиці, Каспер відпустив руку жінки. Вона не зробила далі ні кроку. Разом з Францом вони дійшли до автівки. Жінка як і раніше стояла нерухомо. Касперові вдалося забратися на сидіння.
— Нам треба потрапити на кільцеву, — сказав він.
— У тебе кровотеча, — сказав Фібер.
— Будь-яку венозну кровотечу можна зупинити за десять хвилин. Ніжними, але впевненими натисканнями.
— У тебе тільки дві руки.
На перехресті в кінці Сункрогсґаде вони повернули на північ. Усі вогні перед Касперовими очима зливалися в єдине ціле. Франц Фібер розвернувся. Каспера відкинуло до дверей.
— Поліцейський кордон, — повідомив молодик.
Вони виїхали на Странбульвар. Потім на Ягтвай. Каспер знайшов пачку тканинних серветок. Склавши їх, зробив із них компрес. Спробував прив’язати його рушником. Серветки намокали, щойно він їх прикладав. У нього підіймалася температура. Молодик, що сидів поруч з ним, почав плакати.
Ось у чому проблема з учнями. Варто тільки майстру запалити в учневі шалений вогонь, як виникає небезпека, що той згорить. Подивіться на синів Баха. Ніхто з них так серйозно і не став знаменитим після татусика. А Юнґ? Він так ніколи повністю й не стер сліди Фройда, що топтався по ньому.
— Обидві дитини живі, — сказав Каспер.
— Тобі треба до лікарні.
— Потім, у нас є ще кілька справ.
— Подивися на себе.
— Нам лишилося все або нічого. Як говорила свята Тереза з Ліз’є: Je choisis tout — я вибираю все.
Каспер опустив скло. Температура — це реакція на фізичні пошкодження, він пам’ятав це по своїх нещасних випадках на манежі з тих часів, коли ще працював акробатом. Прохолодний вітер приносив полегшення. Гірше було з утомою — вона пов’язана із втратою крові.
Вони їхали по Ягтвай — вулиці, що розділяє центр Копенгагена і решту районів. Звернули на Тагенсвай, переїхали через Озера. Ніколи раніше місто так не звучало. У нього з’явився відзвук якогось фокусу. Звучання нагадувало про різдвяний вечір або про час, коли по телевізору показують вирішальний матч з футболу. Але звук був інтенсивніший. Набагато напруженіший. Люди прислухалися до блокованого району. У тривожному очікуванні нових поштовхів. Вони прислухалися всі разом. Це була, хоча й не хотілося цього визнавати, спільність людей, які чудово усвідомлюють, що їм, можливо, доведеться померти разом. Падре Піо якось сказав віруючим, що найкраще місце для молитви — літак, заскочений аварією. «Якщо всі ви цієї миті справді зосередитеся на молитві, — сказав він, — то неминуче здійсниться Божий промисел».
— Я зустрічав багато божевільних, — зауважив Франц Фібер. — Але, чорт забирай, ніколи…
Каспер зробив знак, машина звернула з Естервольґаде, проїхала повз Геологічний музей, уповзла вгору підйомом у п’ятнадцять відсотків і в’їхала в низькі відчинені ворота.
55
Драматург Вільям Ґілберт (1836–1911) і композитор Артур Салліван (1842–1900) — класики англійського музичного театру, автори знаменитих комічних опер.