— Ти був там? — прошепотів Мерк. — Діти там були?
Ченці поставили його на ноги. Але цього разу їм довелося його нести.
Автомобіль їхав повз пожежні машини і трейлери з гумовими човнами передових загонів інженерних військ. Якби він міг змусити їх зупинитися десь поряд з невисокими будинками, у нього міг би бути шанс.
— У мене вмирає батько, — сказав він. — Я хотів би побачити його востаннє. Можливо, можна спинитися біля Державної лікарні. Всього на кілька хвилин.
Відповіддю йому було тільки мовчання, машина перетнула міст Шелландсбро, виїхала на автомагістраль, що вела до аеропорту. Його свідомість періодично кудись провалювалася.
— У моєму некролозі, — промовив він у бік двох мовчазних спин, — напишуть, що він зробив внесок у вигляді двохсот мільйонів на благо суспільства і забезпечив Данії більше безкоштовної реклами за кордоном, аніж Нільс Бор і мільйон ящиків з беконом. Одначе ті, хто вів його на катування і страту, були з ним грубі, як хіп-хоп-гангстери. І неголені, як індійські свамі.
IV
Для нього знайшли камеру в Третьому бардо[58] — між одним жахом і наступним. На другому поверсі будинку аеропорту Каструп, у приміщеннях поліції у справах іноземних громадян.
Камер таких було шість, і всі вони — разом з двома вбиральнями — прилягали до приймальні, в якій були лави, стійка, дві кабінки для обшуку і троє озброєних поліцейських: двоє чоловіків та одна жінка. Усе навколо було бетонним, пофарбованим у білий колір, навіть стійка. З однієї камери долинав дитячий плач. Десь змучено і ритмічно стогнала людина. А жіночий голос співуче повторював: «1а illaaha ilia llah» — «немає Бога, крім Аллаха».
Вікон у приміщенні не було. Звідкись здалеку доносився всепроникливий механічний гул розгонистих реактивних двигунів.
Поліцейський поставив на стійку металевий піднос, ченці вивернули Касперові кишені й виклали все, що було в них, на піднос. Поліцейський узяв футляр із скрипкою, перерахував усі предмети, повернув Касперові грошові купюри, лотерейний білет і квитанцію. Обличчя його було дуже схоже на маску. У commedia dell’arte він міг би виконувати роль Кассандра — владного й суворого батька. Навіть у стані бардо нам ніяк не звільнитися від глибинного едіпового комплексу.
У камері стояли ліжко і стілець, ченці посадовили його на стілець і зникли. Каспер чув, як віддаляються їхні кроки. Перед ним була біла стіна. Він досяг тієї точки, де зазвичай закінчуються всі великі опери.
Кожен артист знає, як змінюється світ з настанням півночі. Від театрального світла ти переходиш до вуличної темряви. Тільки що тебе обожнювали — і ось ти вже нікому не потрібний. І на самоті чимчикуєш містом, у якому не так і просто знайти дорогу назад у готель. А звертають на тебе увагу тепер лише повії.
Але з такою самотою він навчився миритися. Вона була минуща і рідко тяглася більше двадцяти чотирьох годин. А поки вона тривала, він уже відновлював сили перед наступним стартом. Відшліфовуючи яку-небудь деталь свого наступного виходу на сцену. Додаючи який-небудь рух. Усередині себе він уже був у товаристві своєї майбутньої публіки.
Але тепер все було інакше. Тепер його не чекала ніяка публіка. Тепер його чекала ніч бардо. Переліт. Четверо жандармів Guardia civil[59]. П’ять років у Центральній в’язниці в Мадриді. Або в Алаурін-ель-Ґранде. З можливістю зменшення терміну на рік за гарну поведінку.
Він вслухався в те, що відбувалося. У кожній миті таїться надія. Зараз це була надія почути, як настроєна свідомість навколо тієї точки, де вона надломилася.
Хтось подивився на нього через вічко у дверях камери, двері відчинилися, це був Кассандр, він поклав футляр зі скрипкою на стіл.
— Мені треба зателефонувати, — сказав Каспер.
Поліцейський не реагував.
— У Мадриді, — продовжував Каспер, — мене зустрінуть десять телевізійних каналів. Я покажу їм скривавлені пов’язки. Розповім, як мене била данська поліція. І звичайно ж, постараюся детально описати тебе.
Він почув, як в організмі поліцейського прокидається неясний страх. Страх і щось подібне до мимовільного захоплення. Не самою загрозою, але схованою за нею безрозсудністю.
— Це ще не все, — вів далі Каспер. — Зараз я почну битися головою об стіну.
— Ми тебе зв’яжемо, — сказав поліцейський.
— Я проковтну свій власний язик.
Поліцейський поклав перед ним радіотелефон. І повільно, задумливо вийшов з камери. Каспер набрав номер. Єдиний номер, який ніколи не міг забути.
58
Бардо — тимчасовий стан, згідно з буддійським ученням про безперервну низку перероджень, проміжок між смертю й новим народженням, який триває сорок дев’ять днів. Третій стан бардо вважається перехідним станом відродження. У ньому померлий постає перед майбутніми ілюзіями.