Він намагався знайти потрібне слово, воно знайшлося. Воно було старим, outdated, а проте дуже правильним.
— Повага, — сказав він. — Завжди була якась повага. Навіть коли ви воювали одне з одним. Навіть коли я був зовсім маленький.
Коли Максиміліан знову заговорив, голос його був хрипкий, немов у нього була страшенна ангіна.
— Ми старалися. Але, як правило — як правило, недостатньо. Мені більше запам’яталися ночі. Коли ми вже зняли грим. Коли ми їли. На вулиці перед вагончиком. І твоя мати вже спекла хліб. Пам’ятаєш?
— Можна було опектися об скориночку.
— Якимись із тих ночей тоді ми були цілком щасливі.
Вони помовчали — тепер уже востаннє.
— Коли літак злітатиме, — спитав Максиміліан, — про що ти думатимеш?
— Про вас, — відповів Каспер. — Про Стіне. Про ту маленьку ученицю, яку я шукав. Я не знайшов її. А ти про що?
— Про твою матір. І про тебе. Про Вівіан. А потім я уявлю, що стою перед виходом на арену. Прямо перед тим, як відкривається завіса, коли у тебе все готово до виступу. Квитки продані. А проте ніхто не знає, як усе піде.
— Ніхто з нас не повинен першим повісити слухавку, — сказав Каспер. — Покладімо слухавки одночасно. Правильний вибір часу — це завжди було важливо і для тебе, і для мене. Я порахую до трьох. І покладемо слухавки.
Він почув, що за його спиною відчиняються двері. По нього прийшли. Не обертаючись, він повільно і чітко порахував до трьох. Вони з батьком синхронно повісили слухавки.
Це був Кассандр, за його спиною стояли дві жінки. Білі й милосердні, немов «світляні істоти» Елізабет Кублер-Росс[63]. Але привабливіші. З набагато певнішою статевою належністю, ніж ангели.
Вони схилилися над ним. Узяли у нього з рук скрипку. Зміряли пульс, Закотили йому рукав. Закріпили на руці манжету приладу. Він відчув холод стетоскопа на грудях.
Однією з них була африканка. Цього разу вона була в білому халаті. Волосся було заплетене у двісті тоненьких косичок. Але вона все одно була схожа на саму себе. Випукле чоло, немов глобус. Із зображенням прекрасного, кольору мокко континенту.
— Серце працює з перебоями, — заявила вона. — Сьогодні він нікуди не полетить. Ми забираємо його з собою. Йому терміново необхідна операція.
Каспер узявся за серце. Тепер він теж це відчув. Біль від того, що тобі дала одкоша кохана. Експатріація. Смуток через цілковиту невизначеність. Через красу «Чакони».
Кассандр перепинив їм шлях.
— Ми підкоряємося тільки Міністерству юстиції, — заявив він.
Африканка випросталася. Вона була вища за поліцейського.
— У нього пульс тридцять шість. Нерівний. Серце дуже слабке. Він може відкинути копита. Відійди, або ж ми притягнемо тебе до суду. Посадові порушення. Злочинна недбалість.
Дістанеш мінімум шість років. За ненавмисне вбивство внаслідок допущених порушень.
— Я повинен зателефонувати, — сказав Кассандр.
Від його голосу залишилося небагато.
Він подзвонив по телефону, що стояв десь у дальньому приміщенні. Потім вернувся до кімнати. Він рухався немов зомбі. Поклав якийсь бланк на стійку.
— Двадцять чотири години, — сказав він. — Йому заброньовано місце на завтрашній ранковий літак «Air Iberia» о 7:20. Розглядається справа про його репатріацію. Це у віданні міністерства.
Африканка поставила свій підпис. Жінки взяли Каспера під руки й підняли його. Він притиснув їх до себе — винятково з лікувальною метою. І повільно зробив перші обережні кроки — назад до волі.
V
На них чекала «швидка допомога», йому допомогли забратися всередину. Сидіння водія ховалося за матовою скляною перегородкою, одне із стекол було відсунуто. І водій, і жінка, що сиділа поруч з ним, були в білих халатах.
Завила сирена, «швидка допомога» перетнула смугу, відведену для таксі, стоянку і розвернулася. Над високим коміром водія білими язиками полум’я піднімалися вгору шрами — за кермом сидів Франц Фібер.
Поліцейський автомобіль з мигалкою проїхав мимо у протилежному напрямі. Жінки відсунулися від Каспера, їхня турботливість кудись зникла. Цього слід було сподіватися. Григорій Палама[64] колись зауважив, що однією з причин, яка спонукала деяких з отців-пустельників прийняти обітницю безшлюбності, стало усвідомлення того факту, що досить тільки жінкам здобути бажане, як їхні материнські почуття кудись зникають.
63
Елізабет Кублер-Росс (1926–2004) — американський психіатр швейцарського походження, яка створила концепцію психологічної допомоги помираючим хворим, авторка знаменитої книги «Про смерть і вмирання» (1969).
64
Григорій Палама (1296–1359) — візантійський богослов і філософ, святий, основоположник ісихазму.