Вони минули район Ерестаден. Звернули праворуч, на дорогу, що вела до Транспортного центру. Сирену вимкнули. Не знижуючи швидкості, «швидка допомога» в’їхала на лужок і зупинилася позаду закритого гриль-бару, впритул до великої «ауді». Жінки винесли Каспера із «швидкої» й поклали на заднє сидіння цієї машини. Франц Фібер по-мавпячи, без допомоги милиць, перемістився з одного сидіння водія на інше. Машина рушила, набрала швидкість і виїхала на шосе, одразу в лівий ряд. Стрілка спідометра показувала 180, Каспер чув сирени і попереду, і позаду них. Звідкись згори з’явився гелікоптер.
— Вони оточують весь Амаґер, — сказав Фібер. — Що говорить твій тонкий слух?
— Помолімося, — сказав Каспер. — Про туман. І про те, щоб міст Шелландсбро був вільний.
Машина повернула. І потрапила у стіну туману. Проїжджа частина зникла. Від зустрічних автівок лишилися тільки жовті вогні. Жінки витріщилися на нього.
— Існує два можливі пояснення, — пояснив Каспер. — У мене є прямий зв’язок із Всевишньою. Або ж я почув туман попереду. І те, що там немає жодної машини з сиреною.
Він відчув, як тіло його слабіє, і, спираючись на руку, опустився на сидінні. Він намагався тримати себе при тямі, визначаючи маршрут по звуках. Особливий звук і ритм літаків, що приземляються на дванадцяту посадочну смугу, — відносно коротку, використовувану тільки при сильному північному або південному вітрі. Крики чайок, коли «ауді» їхала по мосту. Соціальний реалізм передмістя Вальбю. Периферія району Фредеріксберґ, що незмінно звучить майже як притулок для старих. Неповторне поєднання звуків пташиного заповідника і транспортного пекла в тому місці, де автомагістраль у бік Фарума перетинає болото Уттерслев.
Він знепритомнів і знову прийшов до тями. Вони з’їхали з шосе, рух став менш інтенсивним, машина звернула на посипану рінню доріжку. Не знижуючи швидкості, вони проїхали ворота, він упізнав їх — це була огорожа Притулку Рабії. «Ауді» зупинилася, навколишній світ почав звучати глухіше, поступово затихати — і ось він зовсім зник.
Світ знову виник перед його очима. Каспера везли на візочку — білими коридорами, повз ікони на стінах, потім у ліфт. Африканка йшла поряд з ним, у руці вона тримала пластикові пакети, з яких до його зап’ястя тягнулися трубки, йому поставили крапельницю. Він чув, що жінка чогось боїться, але не міг зрозуміти, чого саме.
Двері відчинились, вони поїхали далі коридорами, потім нагору — ліфтом, потім ще одним коридором — і опинилися в операційній. Тепер він почув, чого саме вона боїться. Їй було страшно, що він помре.
Його оточували шість жінок. Мрія будь-якого чоловіка — але він більше не відчував свого тіла. На всіх були зелені операційні халати, на всіх, окрім африканки, були маски.
— Вам зроблять знеболювання, — сказала вона.
— Я цирковий артист, — заперечив він. — Я повинен відчувати, як вібрують нерви.
У голосі не було сили — ніхто його не почув. Він побачив, як голка сковзнула до зап’ястя. Синя Пані була в межах чутності. Тепер йому було видно її.
— Я прийшов отримати те, що мені належить, — сказав він.
У відповідь не пролунало ні звуку, але вона, очевидно, все одно його почула. Вона нахилилась до нього і посміхнулась.
— Це буде приємно, — пообіцяла вона.
Його свідомість знову кудись попливла — неквапливо, немов молода дівчина вийшла до міста на прогулянку.
Він повернувся. Але не в своє тіло, а кудись поблизу. Африканка щось говорила, але зверталася вона не до нього.
— Подивимося, чи є внутрішня кровотеча, — сказала вона. — У нього і кульове поранення, і сліди від удару.
Він розплющив очі й побачив, як вона працює над ним. Як би йому хотілося втішити її! Сказати, що не так уже важливо, жива людина чи мертва.
— Перкутую живіт і черевну порожнину, — повідомила вона. — Напруження немає. Але є болі. Тиск і пульс низькі. Гематокрит на еритроцити. Гемоглобін 4–5. Робимо переливання.
Йому важливо було донести до них одну думку. «Навіть і не думайте, — хотів він гукнути. — Я згоден з Рудольфом Штайнером. Кров — це «eine sehr geistige Flussigkeit».[65]
Але йому нічого не вдалося вимовити. Вони почали переливання, він відчув, як у його жилах забулькала чужа кров.
— Петидин, сто міліграмів, — розпорядилася африканка. — Ефедрин. Намагаюся утримати його при пам’яті, не виходить.
Вона говорила із Синьою Пані.
— Він відключився, — констатувала африканка.
65
«Кров, бачиш, своєрідний сік» (нім.) — фраза з «Фауста» Ґете (пер. М. Лукаша), яку часто цитував Р. Штайнер.