- Добрий вечір, капітане, - каже він так дуже дружелюбно. - Як світ ставиться до вас в ці дні?
- Огидно, - кажу я.
- Все ще шукаєте роботу?
- Так, - кажу я.
- Що ви будете пити?- запитує він.
Я захотів пиво, і він замовив собі пиво. Це майже врятувало мені життя. Але ви ж знаєте, я не з тих, хто вірить в дива. Я дуже хотів цього пива, але я знав так само добре, як я знаю, що я розмовляю з вами, що Райан дав мені його не просто так. Він один з тих найщиріших людей, знаєте; плескає вас по спині і сміється над вашими жартами, так неначе ось-ось лопне, і таке: «Привіт, де ви пропадали» і «Моя дружина - чудова жіночка, і ви повинні побачити моїх діточок» і все таке; а потім весь час він спостерігає за вами і його очі пронизують вас прямо наскрізь. І простаки вірять йому. «Старий добрий Райан», — кажуть вони, - «один з найкращих». Мене в дурні не пошиєш, док. Ви мене так просто не зловите. І поки я пив своє пиво, я сказав собі: «А тепер, старина, дивись в обидва. Він чогось хоче». Але, звісно, я взнаки не подавав. Я розповів йому пару анекдотів, і він просто помирав зо сміху.
- Ви чудна людина, капітане, — каже він, - чудовий старий молодчага, ось хто ви. Допивайте пиво, і ми вип’ємо ще одне. Я міг би слухати вас усю ніч.
- Ну, я допив пиво і побачив, що він збирається замовити ще одне.
- Слухайте, Білле, — каже він: ну, мене звати Том, але я нічого не сказав. Я бачив, що він намагається бути дружнім. «Слухайте, Білле», — каже він, — «тут забагато людей навколо, просто не можна почути своєї балаканини , і ніколи не знаєш, хто підслухає те, що говориш. Я скажу вам, що ми зробимо». Він покликав хазяїна. «Слухайте, Джордже, підійдіть сюди на хвилинку». І той підходить аж бігом. «Слухайте, Джордже, я і мій друг хочемо потеревенити трохи про старі часи. Як відносно вашою кімнати?»
- Моя контора? Гаразд. Ви можете увійти туди, якщо хочете, ласкаво просимо.
- Це те, що треба. І принесіть нам пару пива.
Ну, ми обійшли прилавок і зайшли в контору, і Джордж сам приніс нам пару пива. Особисто; ще й киває мені. І Джордж йде. Райан закрив за ним двері і подивився на вікно, щоб переконатися, що воно закрите. Сказав, що ні за яких обставин не витримує протягу. Я не знав, чого він домагався, і подумав, що мені краще відразу ж поговорити з ним начистоту.
- Послухайте, Райане, - кажу я, - простіть мене за ті п'ять шилінгів, які ви мені позичили. З тих пір це не виходить у мене з голови, але, по правді кажучи, я робив все, що міг тільки, щоб ледве зводити кінці з кінцями.
- Забудьте про це, - каже він. - Що таке п'ять шилінгів? Я знаю, що з вами все в порядку. Ви чудовий хлопчина, Білле. Що толку мати гроші, якщо ви не можете позичити їх приятелеві, коли йому не щастить?
- І я б зробив те ж саме для вас, Райане, - кажу я, беручи приклад з нього. Послухати нас, так можна було подумати, що ми пара братів.
Капітан Ніколс посміхнувся, згадавши сцену, яку вони розіграли. Він, як художник, насолоджувався власним шахрайством.
- Ну будьмо, - кажу я.
Ми обидва випили пива. «Послухайте, Білле», - каже він, витираючи рот тильною стороною долоні , - «я навів про вас довідки. Хороший моряк і все таке, чи не так?» «Краще не буває», - кажу я. «Якщо у вас не було роботи деякий час, я думаю, це більше нещастя, ніж погане поводження». «Правильно», - кажу я. «А тепер я збираюся піднести вам сюрприз, Білле», - говорить він. – «Я збираюся запропонувати вам роботу». «Я беру її», - кажу, – «що б це не було». «Оце рішучість», - говорить він. – «Я знав, що можу на вас розраховувати».