- Я не можу залишити всіх своїх пацієнтів на цілих три місяці, – сказав доктор. - Нехай Кім Чін візьме одного з голландських лікарів із Макассара чи Амбойни. В Амбойні є один хлопець, який цілком задовільний.
Китаєць не відповів. Він поклав на стіл ще банкнотів. Це були купюри по сто доларів, і він розкладав їх маленькими пачками по десять. Гаманець випинався менше. Він клав пакунки один біля одного, і нарешті їх стало десять.
- Зупинись, — сказав лікар. - Цього вистачить.
3
Це була складна подорож. З Фу-чоу він відправився на китайському судні до Маніли на Філіппінах, а звідти, почекавши кілька днів, на вантажному судні до Макассар. Звідти він взяв квиток на голландський корабель, який щомісяця курсував до Мерауке в Новій Гвінеї, зупиняючись у багатьох місцях по дорозі, і таким чином нарешті висадився в Такані. Він подорожував з китайським хлопчиком, який виконував роль його слуги, давав анестетики, коли це було потрібно, і готував йому люльку, коли він курив опій. Доктор Сондерс успішно прооперував Кім Чіна, і тепер йому нічого не залишалося, як сидіти й бити байдики, поки голландський корабель не зайде в порт, повертаючись із Мерауке. Острів був досить великим, але він був ізольований, і голландський régisseur відвідував його лише час від часу. Уряд був представлений яванським метисом , який не володів англійською, і кількома поліцейськими. Місто складалося з однієї вулиці з магазинами. Двома чи трьома володіли араби з Багдада, а решта — китайці. Приблизно в десяти хвилинах ходьби від міста був невеликий будиночок відпочинку, в якому Régisseur жив під час своїх періодичних відвідин, і тут влаштувався доктор Сондерс. Шлях, що вів до нього, пролягав далі на три милі через плантації, а потім губився в незайманих джунглях. Коли заходив голландський корабель, ставалось певне пожвавлення. Капітан, один чи два офіцери та головний механік сходили на берег, а також пасажири, якщо такі були, і вони сиділи в магазині Кім Чіна й пили пиво, але вони ніколи не залишалися більше ніж на три години, а коли поверталися в їхній човен і відпливали маленьке містечко знову лягало спати. Саме у дверях цього магазину тепер сидів доктор Сондерс. Там був ротанговий тент, який захищав його від сонця, але на вулиці сонце палило різким сліпучим блиском. Паршивий пес нюхав якісь покидьки, над якими дзижчав рій мух, і шукав, що поїсти. Дві чи три курки дряпалися на проїжджій частині, а одна, сидячи навпочіпки, куйовдила пір’я в пилу. Біля магазину навпроти оголена китайська дитина з роздутим животом намагалася зробити з пилу на дорозі пісочний замок. Навколо нього літали мухи, сідаючи на нього, але він не звертав на них увагу, і зосереджений на своїй грі не намагався від них відмахнутися. Потім повз пройшов тубілець, на якому не було нічого, окрім знебарвленого саронга, і він ніс два кошики цукрової тростини, що були підвішені по кінцям жердини, яка балансувала на плечі. Човгаючи ногами він піднімав пил при ходьбі. У магазині продавець, згорбившись над столом, писав пензлем і чорнилом якийсь документ китайськими ієрогліфами. Батрак, що сидів на підлозі, згортав цигарки й курив одну за одною. Ніхто не заходив купувати. Доктор Сондерс попросив пляшку пива. Продавець залишив свої записи і, пішовши в задню частину магазину, дістав з відра води пляшку і приніс її доктору разом зі склянкою. Воно було приємно прохолодним