- Запитайте А-Кея.
- Добре. Я тільки змушу Утана вилити на мене пару відер води.
Він пішов на ніс і заговорив з одним з матросів. Доктор бачив, як чорношкірий спустив відро на мотузці в море, а потім Фред Блейк зняв піжаму і стояв на палубі голий, поки інший виливав на нього вміст. Відро знову опустили, і Фред обернувся. Він був високий, з прямими плечима, невеликою талією і тонкими стегнами; його руки і шия були засмаглі, але решта тіла була дуже біла. Він витерся й, одягнувши піжаму, знову прийшов на корму. Його очі сяяли, а на губах був обрис посмішки.
- Ви дуже симпатичний юнак, - сказав доктор.
Фред байдуже знизав плечима і опустився на сусідній стілець.
- Вночі ми втратили човен. Ви знаєте?
- Ні, я не знав.
- Дуло по-диявольські. Ми втратили клівер. Просто розірвало на шматки. Можу вам сказати, що Ніколс був дуже радий потрапити під прихисток островів. Я думав, ми ніколи цього не зробимо.
- Ви весь час залишалися на палубі?
- Так, я думав, що якщо ми підемо на дно, я б вважав за краще бути на відкритому просторі.
- У вас не було б особливих шансів.
- Не було б, я це знаю
- Ви не боялися?
- Ні. Ви знаєте, я думаю, що якщо це станеться, то станеться. І з цим нічого не поробиш.
- А я злякався.
- Ніколс сказав, що ви були вдень. Він подумав, що це до біса кумедний жарт.
- Знаєте, це питання віку. Старих набагато легше налякати, ніж молодих. У той час я не міг не думати, що це досить забавно, що мені, якому було набагато менше, що втрачати, ніж вам, у якого все життя попереду, повинен боятися втратити його настільки більше ніж ви.
- Як ви могли розмірковувати, якщо ви були так налякані?
- Я боявся своїм тілом. Це не заважало мені думати своїм розумом.
- Дивна ви людина, чи не так, докторе.
- Не маю поняття.
- Мені шкода, що я був настільки грубий з вами, коли ви запитали, чи можна їхати на цьому човні. - Він на мить завагався. - Ви знаєте, я був хворий, і у мене трохи дивні нерви. Я не сильно захоплююсь людьми, яких не знаю.
- О, все гаразд.
- Я не хочу, щоб ви думали, що я якийсь бешкетник.
Він оглянув мирну сцену. Вони вийшли з вузького рукава між двома островами і тепер опинилися в тому, що виглядало як внутрішнє море. Вони були оточені низинними острівцями, густо покритими рослинністю, і вода спокійна і блакитна наче швейцарське озеро.
- Трохи змінилося в порівнянні з минулою ніччю. Стало гірше, коли зійшов місяць. Мене вражає, як ви могли проспати все це. Був пекельний гамір.
- Я накурився.
- Ніколс сказав, що ви збираєтеся це зробити, коли ви з Китайцем увійшли в каюту. Я в це не повірив. Але коли ми спустилися... ха, цього було достатньо, щоб зірвало дах з голови.
- Чому ви не повірили в це ?
- Я не міг собі уявити, що така людина, як ви, може занапастити себе, зробивши таке.
Доктор посміхнувся.
- Потрібно бути терпимим до пороків інших людей, - спокійно сказав він.
- У мене немає причин когось звинувачувати.
- Що ще Ніколс казав про мене?
- О, ну. - Він зупинився, побачивши А-Кея, чистого, як з голочки, у своєму білому убранні, стрункого і граціозного, що підійшов за порожніми чашками. - У будь-якому випадку, це не моя справа. Він каже, що вас за щось викреслили зі списку.
- Зняли з обліку - правильний вираз, - спокійно перебив доктор.
- І він каже, що вірить, що ви потрапили у в'язницю. Природно, не можна не здивуватися, коли бачиш людину з вашим розумом і репутацією, якою ви користуєтеся на Сході, що оселилась в огидному китайському місті.
- З чого ви взяли, що я розумний?
- Я ж бачу, що ви освічений. Я не хочу, щоб ви думали, що я якийсь ларрікін. Я вчився на бухгалтера, коли у мене похитнулося здоров'я. Це не те життя, до якого я звик.
Доктор посміхнувся. Ніхто не міг би виглядати більш сяюче добре, ніж Фред Блейк. Його широкі груди, атлетична статура спростовували його розповідь про туберкульоз.
- Сказати вам дещо?
- Ні, якщо ви не хочете.
- О, не про себе. Я мало говорю про себе. Я думаю, що немає нічого поганого в тому, щоби лікар був трохи втаємниченим. Це додає віри в нього його пацієнтам. Я збирався надати вам розмірковування, засновані на досвіді. Коли якийсь інцидент зруйнував кар'єру, яку ви намітили для себе, дурниця, злочин або нещастя, ви не повинні думати, що ви розорені і для вас все скінчено. Це може бути удачею, і коли ви озирнетеся назад роки потому, ви зможете сказати собі, що ні за що на світі не проміняли б нове життя, нав'язану вам катастрофою, на тьмяне, нудне існування, яке ви вели б, якби не втрутилися обставини.
Фред дивився вниз.
- Чому ви кажете це мені?