- Я насолоджуюся своєю їжею, – мовив капітан. – Не вишуканою, зауважте. Мені подобається добра, і мені подобається проста. Не великий їдок. І ніколи не був таким. Холодний кусень м'яса і пара овочів, трохи сиру, щоб закінчити, і я задоволений. Ви не могли б з'їсти нічого простішого, чи не так? А потім через двадцять хвилин — точні, як годинник — нестерпні страждання. Я кажу вам, що життя не варте того, щоб жити, коли ви страждаєте так, як страждаю я. Ви коли-небудь знали старого Джорджа Вона? Один з кращих. Він був на одному з човнів «Жардін», ходив до Амою, у нього була така сильна диспепсія, що він повісився. Я не здивуюся, якщо в один з цих днів я теж цього не зроблю.
А-Кей був непоганим кухарем, і Фред Блейк віддав належне обіду.
- Це задоволення після того, що ми їли на люгері.
- Більша частина цього походить з консервів, але хлопчик приправляє спеціями. Китайці - природжені кухарі.
- Це найкращий обід, який я їв за останні п'ять тижнів.
Доктор Сондерс згадав, як вони повідомили, що приїхали з острова Четвер. При гарній погоді, вони визнали, це не могло зайняти у них більше тижня.
- Що це за місце - острів Четвер? - він запитав.
На це відповів капітан.
- Пекельне місце. Нема нічого крім кіз. Вітер дме шість місяців в одну сторону, а потім шість місяців в іншу. Діє вам на нерви.
Капітан Ніколс говорив з блиском в очах, як ніби побачив, що ховалося за простим питанням доктора, і був розвеселений тим, як легко він відповів на нього.
- Ви там живете? - запитав доктор Сондерс молодика з простодушною посмішкою на губах.
- Ні, в Брісбейні, - різко відповів він.
- У Фреда є трохи капіталу, - сказав капітан Ніколс , - і він подумав, що хотів би поглянути, чи зможе він знайде що-небудь в цих краях, у що він хотів би вкласти гроші. Це була моя ідея. Бачте, я знаю всі ці острови вздовж і впоперек, і я кажу, що у вас є рідкісні шанси для молодої людини з невеликим капіталом. Ось що я б зробив, якби я мав капіталець - купив би плантацію на одному з цих островів.
- Можна ще також трохи порибалити перли, - сказав Блейк.
- Ви можете отримати стільки робочої сили, скільки захочете. Праця тубільців - це єдине, що потрібно. Тоді ви байдикуєте і дозволяєте іншим людям працювати на вас. Прекрасне життя. Чудова справа для молодого хлопця.
Бігаючі очі шкіпера на мить зупинилися на спокійному обличчі доктора Сондерса, і неважко було помітити, що він спостерігає за враженням від того, що він говорив. Доктор відчував, що вони придумали цю історію поміж собою в цей же день. А коли шкіпер побачив, що доктор Сондерс не проковтнув це, він весело посміхнувся. Виглядало так, ніби він отримав таку сильну насолоду від брехні, що ви могли йому її зіпсувати, якби ви прийняли це за правду.
- Ось чому ми оселилися тут, - продовжував він. - На цих островах мало чого такого, чого не знав би старий Кім Чін, і мені спало на думку, що ми могли б мати з ним справу. Я сказав хлопчику в магазині, щоб він переказав старому, що я тут.
- Я знаю. Він казав мені.
- То ви бачилися з ним? Він що-небудь говорив про мене?
- Так, він сказав, що вам краще забиратися звідси до біса швидко.
- Чому, що він має проти мене?
- Він не сказав.
- У нас були невеликі чвари, я це визнаю, але це було цілу вічність тому. Немає сенсу весь цей час тримати щось проти людини. Простіть та забудьте, я так вважаю.
У капітана Ніколса була незвичайна риса характеру, бо він міг зіграти злий жарт з людиною, не відчуваючи до нього згодом ніяких поганих почуттів, і потім не міг зрозуміти, чому постраждала сторона може продовжувати таїти злобу. Доктор Сондерс помітив цю особливість з веселою неупередженістю.
- У мене склалося враження, що у Кім Чіна хороша пам'ять, - сказав він.
Вони говорили то про одне, то про інше.
- Знаєте, - раптово мовив капітан, - я не вірю, що у мене сьогодні ввечері буде диспепсія. Скажіть, що це були за ліки, які ви мені дали?
- Невеличкий лікарський препарат, який, я вирішив, буде корисним в таких хронічних випадках, як ваш.
- Я б хотів, щоб ви дали мені ще трохи цього.
- Наступного разу це може не принести вам ніякої користі. Те, що вам потрібно, - це лікування.
- Ви думаєте, що зможете вилікувати мене?
Доктор побачив, що його слушна нагода наближається.
- Я не знаю. Якби я міг поспостерігати за вами кілька днів і спробувати одну або дві речі, я міг би дещо для вас зробити.
- У мене з'явилось значне бажання залишитися тут ненадовго і дати вам час збагнути. Ми нікуди не поспішаємо.
- А як щодо Кім Чіна?
- Що він може зробити?
- Покиньте це, - сказав Фред Блейк. - Ми не хочемо тут ніяких неприємностей. Ми відпливемо завтра.