А в гаражах стояли дев’ять автомобілів. Вони блищали так, що треба було надягати темні окуляри, на них дивлячися. Коли автомобілі їхали вулицями міста, всі люди спинялись як укопані. Здавалося, на прогулянку вирушила дзеркальна галерея.
В стайнях стояли восьмеро один в одного коней і прегарний поні Гімнаст. Їх часто випускали погуляти в сад. Велетень-Вороний поважно походжав од магнолії до магнолії разом із своєю подругою — Красунею-Кобилицею. Поні Гімнаст біг до альтанки. А шестеро інших чистокровок — вогненно-золотих на масть — шикувалися на лужку перед домом.
За кіньми ходили дев’ятеро конюхів. Вони чесали їм гриви, вплітали в них сріблясті стрічки, чистили до блиску шерсть.
«Мої коні мають скидатися на коштовності», — казав батько, і конюхи намагалися всіляко догодити йому.
Тісту дуже любив коней. Йому навіть снилося, що він спить у стайні на солом’яній підстилці. Щодня хлопчик біг до них у стайні або в сад.
Коли він їв шоколад чи цукерки — завжди ретельно зберігав сріблястий папір і віддавав його конюхам та жокеєві, який доглядав поні Гімнаста. Він любив поні більше за всіх — адже й хлопчик, і тварина були майже однакові на зріст.
Отак живучи в Осяйному Домі, біля батька, що теж сяяв, біля матері, що пахтіла, наче букет запашних квітів, Тісту почувався щасливим.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Мирепуаль — так називається місто, де живе Тіс ту і якому завод його батька приніс багатство й славу.
Мірепуаль — місто, схоже на безліч інших — з собором, в’язницею, казармами, бакалійними, ювелірними її тютюновими крамницями. І все ж це звичайне місто знане на весь світ, бо тут всемогутній батько Тісту виробляв гармати — гармати великі й малі, з довгими дулами й кишенькові, гармати на колесах, гармати для поїздів, літаків, танків, пароплавів; гармати, що стріляють над хмарами, під водою і навіть такі, що їх можуть нести на спині мули або верблюди в країнах з непрохідними, кам’янистими дорогами. І ці гармати батько продавав усьому світові.
Відколи Тісту навчився слухати й розуміти, йому завжди твердили: «Тісту, любий хлопчику, наша комерція — дуже вигідна. Гармати — це тобі не парасольки, нікому не потрібні, коли світить сонце, або солом’яні капелюхи, які залежуються дощового літа у вітринах. Хоч би яка була погода — гармати завжди купують».
Коли Тісту вередував і не хотів їсти, мати підводила його до вікна й показувала на батьків завод. Вона показувала дев’ять височенних димарів, з яких шугало полум’я, а тоді вела Тісту назад до столу, садовила на стілець і примовляла: «Їж свою юшку, Тісту, тобі треба рости. Коли виростеш — станеш господарем заводу. Виробляти гармати — важко, тож слабосилим нема чого робити в нашій родині». Ніхто не сумнівався — Тісту з часом прийме завод од батька, як батько успадкував його від діда. Портрет діда висів у великій залі. Дід стояв, поклавши руку на лафет гармати — високий, ошатний, з лискучою борідкою.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
До восьми років Тісту не знав, що таке школа. Мати сама навчила сина читати, писати й рахувати. Завдяки гарним картинам, на яких були намальовані звірі, птахи, квіти, овочі та фрукти, Тісту швидко засвоїв абетку і навчився складати літери в слова. А лічити навчився, рахуючи ластівок на телефонних та телеграфних дротах. Тісту вмів не тільки додавати й віднімати, але й ділити. Наприклад, сім ластівок на двох дротах поділити надвоє — виходило по три з половиною ластівки на кожній дротині. Як половина ластівки могла всидіти на дроті — вже інша річ, але Тісту не сушив собі тим голову.
Коли Тісту сповнилося вісім років, мати розважила, що своє діло вона вже зробила, і Тісту слід віддати до справжньої школи. Хлопчикові купили гарний картатий фартух, нові черевики, які йому муляли, учнівський ранець, чорний пенал з японськими малюнками, зошит у широку, зошит у вузьку лінійку і звеліли служникові Каролюсу відвести його до школи.
Ясна річ, усі сподівалися, що хлопчик, так гарно вбраний, в якого такі багаті батьки, який, до того, вміє ділити ластівок на половинки, — покаже в навчанні чудеса.