— Таких людей садовлять у в’язницю, ось сюди, — заявив мосьє Трунадіс, показавши на якийсь дивовижний — довгий, сірий, глухий — мур.
— Оце і є в’язниця? — спитав Тісту.
— Так, це в’язниця. Її споруджено, щоб навчити людей порядку.
Вони пішли попід муром і спинилися перед високими чорними гратами з гострими шпичками на кінцях. За ними видніли інші чорні грати, а ще далі височіли похмурі сірі стіни. І мур, і грати — все втикане гострими залізними шпичками.
— Навіщо оті бридкі шпички? — спитав Тісту.
— Щоби в’язні не повтікали.
— Якби ця в’язниця не була така огидна, — мовив Тісту, — їм, може б, і не кортіло тікати.
Щоки мосьє Трунадісові запалали вогнем — точнісінько як вуха.
«Що за дивний хлопець! його виховання слід починати від самісінького початку!»
— Ти мусиш знати, що в’язні — лихі люди, — сказав мосьє Трунадіс уголос.
— То їх замикають сюди, аби вилікувати від усього лихого? — спитав Тісту.
— Принаймні, намагаються вилікувати. Привчають їх жити, нікого не обкрадаючи, нікого не вбиваючи.
— Вони б збагнули це шидше, якби не сиділи в такій огидній в’язниці, — правив своєї Тісту.
«О, та він ще й затятий!» — подумав мосьє Трунадіс.
Тим часом Тісту вгледів за гратами в’язнів: похнюпившись, вони мовчки походжали по колу. Наголо обстрижені, в смугастому одязі, в грубих, важких черевиках; всі як один видавалися вкрай жалюгідними та нещасними.
— Що вони роблять?
— В них прогулянка, — пояснив мосьє Трунадіс.
«Оце так! — подумав Тісту. — Коли це прогулянка — яка ж має бути робота?! Ні, в’язниця аж надто вже сумна».
По дорозі назад він не мовив і слова — ледве стримував сльози. А мосьє Трунадіс вирішив, що це добра ознака — мовляв, урок порядку не минув марно.
Однак він написав увечері в щоденнику:
«Хлопчик потребує пильного ока: він задає надто багато запитань».
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Авжеж, Тісту задавав надто багато запитань, задавав навіть уві сні. Тої ночі йому приснився страшний сон. Звичайно, сон всього-на-всього сон; але заборонити снам снитися нам незмога…
Отже Тісту побачив уві сні поні Гімнаста. Обстрижений, він снував по колу між високими похмурими стінами. За ним — восьмеро чистокровок, теж обстрижених, у смугастому одязі. Вони ледве совали ногами У важких черевиках і кружляли, кружляли, не спиняючись і на мить. Раптом поні Гімнаст, оглянувшися на всі боки, — чи хто не бачить — стрибнув через стіну, але впав на гострі залізні шпички. Повиснувши на них усім тілом, він бив у повітрі ногами й тужливо стогнав.
Тісту враз прокинувся. Чоло в рясному поті, серце калатає, як не вискочить.
«Щастя, що це — тільки сон! — зітхнув він з полегкістю. — Гімнаст у стайні, і чистокровки теж».
Але заснути вже не міг. «Коли коням сумно й страшно у в’язниці, то як же має бути людям? І навіщо тих бідолашних в’язнів стрижуть, навіщо так паскудно вдягають? Чому вони ходять по колу? Адже так вони нізащо не виправляться. Їй-право, аби й мене замкнули там, навіть коли б я не зробив нічого лихого, — то кінець кінцем і я став би лихий… Як би хоч трохи полегшити їм життя?»
Дзигарі на майдані вибили одинадцяту, потім північ, а Тісту ніяк не міг склепити очей.
І раптом йому сяйнуло:
«А що, як виростити для в’язнів квіти? Може б, тоді «порядок» не видавався їм таким огидним? Може б, вони порозумнішали й полагіднішали? У мене ж чарівні пальці.. Завтра спитаю в мосьє Трунадіса…»
Але ту ж мить Тісту подумав, як займуться мосьє Трунадісові вуха, коли він почує про його намір. І хлопчик згадав Мусташову пораду: нікому не розказувати про чарівні пальці.
«Я маю зробити це сам один, так, аби ніхто не знав».
Тісту відчув, що не засне, аж доки не здійснить задуманого.
Він скочив з ліжка, пошукав пантофлі. Одну знайшов під комодом, а другу… Друга зависла на віконній ручці й сміялася з нього! Он як буває, коли, лягаючи спати, жбурляєш пантофлі в повітря!
Тісту вислизнув з кімнати: пухнасті килими поглинали його кроки. Він нищечком дійшов до сходів і з’їхав униз, як завжди — животом на поруччях.
На небі світив повний місяць. Він надув обидві щоки свіжим нічним повітрям. Мабуть, місяцеві до вподоби люди, які гуляють уночі. Забачивши Тісту в його довгій нічній сорочці, місяць одразу протер обличчя хмаринкою, що саме линула повз нього.