Жили вони добре. Шахерезада потихеньку-помаленьку з XX сторіччям знайомилась. Вечорами вони дивились кольоровий телевізор і мріяли про майбутнє, про те, як Василь піде вчитися до інституту, а Шахерезада до вечірньої школи робітничої молоді вступить чи на курси крою і шитва запишеться.
А потім, десь уже після того, як дружина Гапоненка добре вивчила мову, почали всі помічати, що з ним коїться щось незрозуміле. Він приходив на роботу вранці невиспаний, з почервонілими очима, позіхав на оперативках, неуважно вислуховував напучення свого керівництва.
Товариші спочатку жартували, було, на дружину молоду натякали. А далі й тривожитися почали, про стан здоров’я розпитувати. Василь відмовчувався, та коли вже дуже допекли своїми запитаннями, не втримався: «Ну чого причепилися! Казки я ночами слухаю! Розумієте, дружина мені казки розповідає. Вона ж у мене Шахерезада».
Після цього дали спокій. По-різному в молодих сім’ях буває. Хто казки розповідає, а хто й свариться. Різні характери, різні темпераменти, різні потреби.
І так тривало рівно тисячу й одну ніч. За цей час Шахерезада народила Василеві Гапоненку трьох синів.
А про караван у місті більше ніхто не чув. Зник він наступного ранку безслідно. І в той же час повіялася з міста Жанна Рябоконенко, немов і не було її.
Твір відшукав Володимир ВОРОБЙОВ, 2018.