Теодор Драйзер
Титан
1. Нове місто
Коли Френк Алджернон Ковпервуд вийшов із філадельфійської виправної колонії, то збагнув, що з колишнім життям у рідному місті доведеться розпрощатися. Молодість минула, а разом із нею зійшли на пси і його перші зухвалі фінансові задуми. Доведеться все починати спочатку.
Не варто повторювати розповідь про те, як нова паніка, що послідувала за грандіозним банкрутством фірми «Джей Кук і Ко», принесла Ковпервудові нові статки. Після цього успіху його жорстокість дещо вляглася. Сама доля, здавалося, опікувалася чоловіком. Однак кар’єра біржового спекулянта вселяла в нього тепер непереборну огиду, і підприємець вирішив забути про неї раз і назавжди. Краще зайнятися чимось іншим: міськими залізницями, купівлею земельних ділянок — словом, вміло використати всі безмежні можливості, які обіцяє Захід. Філадельфія йому обридла. Нехай Френк вільний і знову заможний, але ж лихослів’я лицемірів не уникнути, так само, як не проникнути в фінансові та світські кола місцевої громади. Він має піти своїм шляхом сам-один, ні на кого не розраховуючи, бо якщо хтось із старих друзів і захоче допомогти йому, то краще зробить це таємно і буде стежити за його діями віддалік. Усі ці міркування спонукали Ковпервуда виїхати. Його чарівна коханка — їй заледве виповнилося двадцять шість років — проводжала його на пероні. Ковпервуд із задоволенням дивився на дівчину. Вона була уособленням тієї краси, що завжди хвилювала його в жінках.
— Ну, бувай, люба, — сказав він їй із бадьорою посмішкою, коли пролунав сигнал про відправлення. — Скоро всі наші негаразди скінчаться. Не журися. Через два-три тижні я повернуся, або ти приїдеш до мене. Я б і зараз узяв тебе з собою, але ще не знаю, як він виглядає, той захід. Ми вирішимо, де нам оселитися, і тоді ти побачиш, чи вмію я заробляти гроші. Не вічно ж нам жити як плебеї. Я доб’юся розлучення, ми одружимося, й усе буде гаразд. Із грішми не пропадеш.
Він поглянув у вічі коханої спокійним, допитливим поглядом, а вона, стиснувши долонями його обличчя, запевнила:
— Як я буду сумувати без тебе, Френку! Адже ти для мене — все!
— Через два тижні повернуся або пришлю телеграму, — посміхаючись, повторив Ковпервуд, коли потяг рушив. — Будь розумницею, дитинко.
Вона відповіла йому поглядом, сповненим обожнювання. Розпещене дитя, загальна улюблениця в родині, особа пристрасна, палка та віддана, Ейлін належала до такого типу жінок, який не міг не подобатися настільки сильній особитості, як Ковпервуд. Потім вона похитала копицею рудувато-золотистого волосся, послала йому навздогін повітряний поцілунок і, круто розвернувшись, пішла широким, упевненим кроком, легко похитуючи стегнами. Всі зустрічні чоловіки задивлялися на цю кралю.
— Бачив? — кивнув один станційний службовець іншому. — Та сама, донька старого Батлера. Нам би з тобою таку, еге ж?
То була мимовільна данина захопленню, яку заздрість і бажання незмінно платять здоров’ю та красі. А пристрасті ці правлять світом.
До цієї поїздки Ковпервуд ніколи не бував на заході далі Пітсбурґа. Фінансові операції, якими він займався, не зважаючи на розмах, переважно протікали у відсталому й обмеженому світі філадельфійських функціонерів, відомому своєю кастовістю, домаганнями першого місця в соціальній ієрархії та на керівну роль у комерційному житті країни, своїми традиціями, успадкованим багатством, нудотною респектабельністю і тими смаками та звичками, які з усього цього випливають. Він майже завоював цей манірний світ, майже проник у його святая святих, уже був усюди прийнятий, аж вибухнула катастрофа. Тепер же він — колишній каторжанин, усіма зацькований, хоча і мільйонер. «Але начувайтесь! У перегонах перемагає той, хто найспритніший, — твердив він собі. — У боротьбі найкращий — найспритніший і найсильніший. Ще подивимося, хто кого здолає. Не так просто мене розтоптати».
Чикаґо відкрився його погляду раптово — наступної доби. Ковпервуд провів дві ночі серед строкатої розкоші пульманівського вагона тих часів, в якому незручності компенсовувалися плюшевими оббивками та надлишком дзеркал. Нарешті під ранок стали з’являтися перші виокремлені форпости столиці прерій. Шляхів ставало все більше і більше, а павутина дротів, що мерехтіла в вікні на телеграфних стовпах, робилася все густішою та щільнішою. На підступах до міста там і тут стирчали самотні будиночки робітників — житло якогось підприємливого сміливця, котрий поставив свою халупу на голому місці в надії нехай на маленький, але певний прибуток, що принесе йому цей клаптик землі, коли місто розростеться.