(http://tabloid.pravda.com.ua/focus/471e046fc549c/)!
Тим, хто трішечки тямить у дитячій психіці, стає моторошно від цих слів. Адже неважко здогадатись, що ж довелось пережити цій, по суті, покинутій дівчинці, якщо вона ще на початку 90-х на чужині почала захоплюватись хеві-металом у виконанні Metallica та психоделічним панк-роком RHCP. Ось постери цих гуртів:
Здається, подальші коментарі зайві. Зрячі й мислячі і так все побачили та зрозуміли. Разом з тим, зазначу, що християни Європи і Америки тривалий час ведуть богоугодну боротьбу із рок-сатаністами. Вони інкримінують цим виродкам роду людського пропаганду окультних тем й, зокрема, ідеології сатанізму і чорної магії та використання в альбомах послань, які спонукають слухачів до поклоніння дияволу, сексуального насильства, актів вандалізму, самогубства і навіть - ритуальних вбивств.
Якщо ж хтось вважає, що українській молоді не загрожує напасть сатанинської «релігії» і пошесть захоплення «важким металом», то він глибоко помиляється. Ми так натхненно боролися із символами «тоталітарного минулого», російським шансоном та багато з чим іще, що й не помітили, як під личиною «важкої» рок-музики сатанізм утвердився на наших теренах.
Приміром, минулого року відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС в Донецькій області повідомляв, що впродовж першої половини 2009 р. було порушено 30 кримінальних справ за фактами вандалізму на кладовищах. А минулого року авторитетне «Дзеркало тижня» писало, що, за даними СБУ, в Україні активізується поширення сатанізму. Його прояви зафіксовані у Києві, Донецьку, Харкові, Криму, Чернівцях, Львівській, Полтавській, Миколаївській областях.
Два роки тому харків’ян вразила історія ритуального вбивства. Сатаністи заманили 18-річного члена сатаністської секти «Черная месса с верой в темные силы и ночь» Олександра Пустовіта на 15-те міське кладовище, вдарили його трубою по голові, перерізали горло і випили кров. Мати одного з вбивць згодом говорила таке: «Ну, слушали они эту музыку, металл, там много сатанинских мотивов, но она ведь не запрещена»!
Отак-то. «Слухали діточки незаборонену музичку», а потім стали вбивцями. Для нас такі випадки поки що важкозбагненні, а от для Америки й Європи, де під омофором ювенальної юстиції сатанізм затягує дітлахів у свої тенета, такі випадки є прозою життя.
Не знаю, чи пов’язано це якось із появою в Україні Шона Карра, але неспростовним фактом є те, що впродовж останнього часу разом із окультизмом до нас хлинув потік закордонних бісівських рок-гуртів. Прикро, але консолідованого опору цій навалі не чинить ані громадянське суспільство, ані члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.
Якщо ж пересічні громадяни гадають, що не знають, про яку музику казала мама харківського сатаніста-вбивці, то вони просто неуважні. Так, наприклад, поблизу Верховної Ради по вулиці Грушевського рекламується чимало цікавого. На рекламних стендах можна побачити і татуювання сатанинської Motorhead, і сатанинські «ріжки». А кожного Божого дня мешканці й гості столиці усіх віросповідань їздять у осквернених сатанинською символікою вагонах метрополітену, наліпки у яких рекламують черговий з кавалькади рок-концертів. Приміром, отакі (зверніть увагу на червоні перевернуті пентаграми та згадайте, про що йшла мова у другій частині нашого дослідження):
Практично за кожною із незрозумілих пересічним громадянам назв на цих оголошеннях ховається колектив так званих музикантів, для яких диявол є «батьком-натхненником», а сатанізм - стилем життя і «творчості». Приміром, англійська «Venom» є родоначальницею найогиднішого стилю - «black metal» («чорний метал»), а про американські гурти «Сannibal corpse» («Труп канібала») чи «Napalm Death» («Напалмова смерть») навіть бридко згадувати. І для тих, і для інших увічнений на тілі Шона Карра гурт «Motorhead» є, по суті, родоначальником. Усі вони цілком відверто називали себе сатаністами й прихильниками «праотця» ідеології сучасного сатанізму американця Антона Ла-Вея. Суто з естетичних міркувань автор не шокує читачів деякими ілюстраціями, які є найкращими свідченнями сатанинської природи цих колективів. Певен (бо перевірено, зокрема, й на собі), що якби вам, шановні читачі, незалежно від вашого віросповідання, на очі потрапили постери цих гуртів, то у вас спрацював би блювотний рефлекс (читачі-скептики можуть, але я не рекомендую, у пошуку «Google» набрати «Сannibal corpse» і переглянути розділ «Зображення»…).