Як на мою думку, то Видубицький є унікальним місцем златоглавого Києва. На вході до монастиря возвеличується храм пророка Даниїла та розфарбована золотими зірками на синьому тлі дзвіниця, проминувши яку, потрапляєш у царину, де божественна гармонія витає поміж увінчаним церквою Благовіщеня Пресвятої Богородиці Михайлівським собором (який збудований на честь Архангела Михаїла і у якому чотири роки тому прийняв хрещення молодший син автора) та досконалим Георгіївський собором (у якому сім’я автора час від часу отримує насолоду від Служби Божої, яка проходить під акомпанемент неземної краси співу хору «Видубичі»), а затишна мурована трапезна палата разом із церквою Преображення Господнього, немов якийсь нездоланний мур, захищали ченців і прихожан монастиря від зовнішньої мирської суєти. От саме їх і підпалили сатаністи… Я так і не зміг знайти відповідь на запитання мого молодшого сина: «Тату, а нащо нечемні люди спалили «хатку» Божечка?».
А втім, автор зовсім не стверджує, що Шон Карр досі є сатаністом, і що його вінчання й той підпал якось пов’язані. Просто згарище храму Видубицького монастиря виглядало дуже й дуже символічно. Воно неначе промовляло, що куди б не ступила нога Юлії Тимошенко, все перетворюється на попелище! Незбагненно, але сама її присутність руйнує й оскверняє буквально все: політику, економіку, держуправління, опозицію…
Як на мою думку, то сорокалітній пан Карр, його тридцятилітня дружина Євгенія та п’ятдесятилітня теща пані Тимошенко є живими ілюстраціями того, що трапляється із людьми, які свідомо порушують другу заповідь Закону Божого. Нагадаю її повний текст за перекладом Святого Письма, зробленим Іваном Огієнком (митрополитом Іларіоном): «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей»!
Гадаю, усім нам варто повсякчас пам’ятати, що «Бог заздрісний, карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Його…». А ще мені здається, що родинам Тимошенко й Карр також не завадило б осмислити ці прості і водночас глибокозмістовні біблійні істини. Без жодного злорадства, а із співчуттям хотілося б також нагадати їм про те, що хрещення є ласкою і даром Божим та означає звільнення від гріха і від спокусника до нього - диявола. Зрозумівши це, гляди, й стала б врешті-решт Юлія Володимирівна люблячою бабусею. А Шон Карр перестав би верещати у мікрофон бісівські пісні, а заспівав би по-своєму лагідні колискові своїм українським нащадкам…
Проте, як то кажуть, «не з нашим щастям». Юля затіває чергову псевдореволюцію (яка безкровною вже не буде у жодному разі). Але свої наміри вона вміло маскує за лукавою риторикою. Приміром, у нещодавньому інтерв’ю «Дзеркалу тижня» вона заявила, що «для початку ми готові запропонувати інтернет-можливість для всіх, хто готовий об’єднатися для роботи над проектом нашої майбутньої країни». Її «матриця» явно дала збій. Щось подібне вже було - у вигляді інтернет-проекту «Ідеальна країна». А ось тут ми згадаємо про ще одного наближеного до Юлії Тимошенко сатаніста - Олексія Ковжуна.
Сатаніст у ролі політтехнолога «лідера української опозиції»
Перед тим як приступити до огляду постаті Олексія Ковжуна, нам варто замислитися над словом, яке чи не найчастіше вживалося для характеристики українських реалій впродовж останніх п’яти років. Воно дуже містке і лаконічне. Це слово пишеться як «хаос», а от наголос кожен робить в залежності від змісту, який у нього вкладається.
Не вдаватимемось у подробиці визначення цього терміну, але відмітимо, що цим словечком частенько послуговуються наші політики. Для прикладу наведу кілька цитат:
- «Всі ідеї, які висловила Тимошенко після повернення в публічну політику, послабили статус ФНП і, скоріше за все, не посилили, а внесли певний хаос в його діяльність», - заявляв після акції «Україна без Кучми» директор Інституту політики Микола Томенко (http://www.pravda.com.ua/news/2001/04/9/2982328);