7. ЦЕНТР САМОСВІДОМОСТІ
- А що таке «центр самосвідомості»? - Це твоє власне суб'єктивне позиціонування стосовно навколишнього світу, або, простіше кажучи, те, що ти сам маєш на увазі, коли промовляєш «я». - Тобто, це моя особистість? - Ні. Особистість - це сукупність якостей, які має твоє «я»[2]. На протязі усього свого життя ти можеш розвивати ті чи інші свої якості, знання, навички, звички, переосмислювати їх та набувати нових. Твоє «я» слугує для них такою собі подобою стрижня, на який вони нанизуються, перетворюючись у єдине ціле. - Це все так заплутано і надзвичайно складно! - вигукнув я, намагаючись не втратити нитку роздумів. - Ні, - відповів мій супутник, - коли ти опануєш ази Великої Істини, вся картина світобудови постане перед твоїми очима зовсім у іншому світлі, де кожна її частина буде органічно поєднуватися з іншими, утворюючи таким чином загальну Гармонію буття.
8. КІЛЬКІСТЬ І ЯКІСТЬ ЗНАНЬ
- Швидше б опанувати ці ази! - мрійливо з неприхованою надією промовив я, намагаючись якось усвідомити та засвоїти щойно почуте. - Не поспішай, усьому свій час. Це трапиться неодмінно, тільки-но ти сам будеш до цього готовий. Процес пізнання мало нагадує лінійний графік, де на лінії абсцис ми відкладаємо знання, досвід і вміння, а на осі ординат - рівень усвідомлення. Найчастіше новому рівню усвідомлення передує тривалий процес нагромадження інформації та її переосмислення, пошук зв'язків, закономірностей між добре відомими явищами і нечіткими контурами нового знання. Під час цього процесу може навіть здаватися, що жодної єдиної картини, яка б гармонійно поєднувала у собі все це, просто-таки не існує, що ми вже досягли межі свого пізнання, а кожний новий факт або явище додає до нього дещицю плутанини та безладу. І ось саме тут часто якраз і відбувається найцікавіше! Як за помахом чарівної палички всі розрізнені уривки наших уявлень і пазли наших знань складаються у єдину картину. Це викликає неймовірне захоплення та вражає уяву! Тепер ти усвідомлюєш, що йшов до цієї миті абсолютно вірно, зернятко за зернятком складаючи до купи свої знання та досвід. Ти інтуїтивно піймав ту закономірність, яка в цілому пояснює все, що було тобі дотепер відоме. Крім того, вона навіть дозволяє уточнити кожний окремий факт або явище, а також розраховувати і навіть прогнозувати усе, що до цієї миті виходило за межі твоєї свідомості. Ось так кількість твоїх знань стрибком перетворюється у їхню якість.
9. ІСТИННЕ «Я» ЛЮДИНИ
- Ти щось там казав про істинне «Я» людини... - Так. Істинне «Я» людини - це і є її Вище «Я» відносно її власного земного та минущого «я». Якщо із земним «я» пов'язується не тільки і навіть не стільки власне центр самосвідомості, але й усі знання та навіювання, навички та уміння, помилки та омани, то істинне «Я» людини - це те, чим вона є насправді. Наприклад, добродушному і щиросердому хлопчаті, який має талант, скажімо, до образотворчого мистецтва, з самісінького дитинства казали, що він повинен поводитися агресивно стосовно інших, оскільки матеріальних благ на всіх у світі не вистачає. Що всі, хто його оточує, для нього є конкурентами, які ставляться до нього вороже. Окрім того, йому за допомогою реклами та виховання постійно повторювали, що найважливіше у житті - це не творчість, а кар'єра. Постійно твердили, що кожна людина має свою ціну, яка може бути виражена у кругленькій сумі на банківському рахунку і майні. Казали, що любов та гармонічні взаємини - це нікчемна примха та утопія... І він зростає самовпевненим циніком, продовжуючи по інерції накопичувати те, що не дає йому ані задоволення, ані умиротворення духу. Він відвертається від тих, хто не підходить під прищеплений у його свідомість образ «правильних» і «потрібних» людей. Він живе у постійній гонитві за все більшим благом, яке насправді йому не потрібне. Він змінює одних непотрібних друзів і коханих на інших - теж непотрібних. А все лише тому, що хтось під впливом своєї егоїстичної «любові» до нього колись навчив його, що саме так він і повинен вчиняти, аби бути щасливим. Його щодня переконують, що він має потребу у саме ось такому авто, оскільки тільки воно найбільш виразно підкреслює його особистий статус у суспільстві. Йому втокмачують, що він повинен купувати саме ось цю зубну пасту, носити саме ці годинники, проводити свій вільний час саме таким чином... Проте, попри все це, він з кожним днем відчуває себе все більш та більш нещасним. А все через те, що його земне «я» зводиться на фундаменті переважно з облуд, амбіцій та помилок - власних і привнесених у його свідомість ззовні. Насправді ж йому зовсім не потрібні шикарні будинки та мільйони у банках. Він, наприклад, просто прагне малювати те, що якимось нез'ясовним чином резонує з його глибоко прихованою істинною сутністю. Він зовсім не хоче усувати конкурентів у бізнесі, а воліє без щонайменшого жалю все кинути напризволяще та оселитися у крихітній хатинці десь посеред лісу на березі ріки. І малювати, малювати, малювати... Йому байдуже до довгоногих стандартизованих красунь, які звикли бавитися з ним у кохання. А потрібна одна-єдина, нехай навіть зовсім не красуня, але та, яку він зможе полюбити глибоко та цілком природно, як самого себе, і яка відповідатиме йому взаємністю. А все тому, що він десь глибоко у серці так і залишився тим захопленим хлопчаком, який прагне виразити свої почуття штрихами олівця або мазками пензля. Кохання ж для нього так і залишилася тим повітрям, без якого життя втрачає будь-який щонайменший сенс... Неможливо стати щасливим, намагаючись все своє життя грати невластиву для себе роль. - Так, але тоді виходить, що у всіх наших негараздах винні наші батьки, які не так і змогли нас правильно виховати, дати нам саме ті знання, які нам потрібні, прищепити, власне кажучи, ті якості, які можуть зробити нас щасливими! Якщо ми всі сходимо на Землю, аби стати досконалішими, то чому тоді ми вчимося у таких недосконалих вчителів? - Тому, що досконалим на Землі здебільшого робити нічого. Ви всі вчитеся один у одного. Ви пов'язані між собою такими складними путами взаємин, що іноді навіть неможливо сказати, хто з вас найбільший вчитель, а хто - наймолодший учень. Батьки переважно щиросердо люблять своїх дітей і намагаються передати їм у міру своїх сил усе те, що отримали колись від власних батьків. Так що це загалом їхня не провина, а біда. - Але ж в історії людства було чимало істинних Вчителів, святих та засновників різноманітних світових вчень! Хіба усі вони теж були недосконалими!? - запитав я ніяковіючи. - Можливо, що ти будеш дуже здивований, але чим чистішою стає людина духом, тим виразніше для неї самої проявляються її власні недоліки. Це схоже на те, якби ти взяв стару й дуже брудну скатертину та спробував би привести її до первісного стану ідеальної білизни та чистоти. Зрозуміло, що чимало найбільших та найбрудніших плям зникло б у першу чергу. Але якщо ти пратимеш її довше, то все виразнішими на загальному чистому тлі ставали б застарілі та такі, що важко виводяться, залишки колишніх плям. Ось так і з тими, кого зазвичай вважають досконалими - вони надзвичайно гостро усвідомлюють власні недоліки, хоча, зрозуміло, тих набагато менше, аніж у пересічної людини. Однак, у кожному з нас закладено чистий і досконалий образ - образ Відвічного. Ви повинні усвідомити, що ваша недосконалість не є вашою первісною сутністю. Вас ніхто не створював недосконалими. Недосконалість - це те, що проявилося в вас внаслідок придбання персонального досвіду. - Тоді навіщо нам потрібен увесь цей досвід, якщо він лише знищує нашу колишню досконалість? - щиро здивувався я. - Задля того, аби ви знову стали досконалими. Цей досвід, врешті-решт, через ваше переосмислення та перетворення недоліків у чесноти знову приведе вас до стану первісної досконалості. Але це вже буде зовсім інша досконалість! - Так... Стривай-но! Як на мене, то досконалість - вона і є досконалість. Як вона може бути іншою?