10. ДОСКОНАЛІСТЬ АРКУША ПАПЕРУ
- Уяви собі ідеально білий аркуш паперу. - Я замружив очі та спробував це зробити. - На ньому немає жодної навіть щонайменшої та найнепомітнішої для ока плями чи вади. Він - власне чистота і втілення досконалості. На цьому аркуші Майстер може зобразити все що завгодно - і посмішку дитини, і довірливість тварини, і крижану прохолоду струмка, і лист, що падає з дерева на землю, і викривлене болем обличчя того, хто помирає, і перший промінь Сонця, що започатковує новий день, і несміливий поцілунок, і прощання матері зі своїм сином... Цей білосніжний аркуш містить у собі величезну потенційну можливість. Це те вікно, через яке Майстер може втілити у життя всі свої найзаповітніші мрії, зробити видимими всі свої почуття, виплеснути у світ велику Енергію Життя, що шукає свого вираження і потребує лише вивільнення, аби почати самостійне життя, надалі запалюючи та надихаючи інших на Творення та Творчість. Аж ось Майстер змочує в акварелі свій пензель і легким, майже недбалим порухом залишає на папері невеличкий слід. Цей мазок на білосніжному тлі може виглядати бридко і навіть жахливо. Ще б пак! Адже ця маленька брудна пляма назавжди зіпсувала первісну чистоту і досконалість аркуша паперу. До того ж, наступні мазки все більше й більше руйнують колишню гармонію безвинності та незайманості, нагромаджуючись один на одного, зливаючись і створюючи щось незрозуміле й зовсім непривабливе. Здавалося б, що аркуш остаточно по-варварськи зіпсовано, і його можна лише викинути на смітник, жалкуючи та шкодуючи про назавжди втрачену можливість виразити через нього великий подих Життя. Та коли вже розчарування і відчай здаються безмежними, око раптом починає уловлювати у відразливому нагромадженні плям та кольору несміливий натяк на легке відлуння гармонії! Що це? Вперте небажання розуму визнати свою поразку перед стихією та хаосом або ж споконвічна, незнищенна віра у вище керівництво світобудовою? Та як би там не було, ми все виразніше та виразніше починаємо сприймати прояв деякого задуму! Спочатку це відчуття ми ще поєднуємо з сумнівами та боїмося зважитися відпустити його на волю. Потім наші несміливі здогади поступово змінюються впевненістю... Ще мить і... Все наше єство вибухає почуттями та емоціями! Так. Так! Я вірив, я відчував, я знав! Десь глибоко у своєму серці я завжди, увесь час знав, що краса неодмінно прагне проявитися там, де полотна буття торкається пензель Любові! І ось Майстер залишає на аркуші останній ледь-ледь помітний штрих... І малюнок оживає! Всі його елементи дихають і пульсують, зливаються у єдину гармонію, наповнюючи серце невимовним захопленням. Невже ти і зараз вважатимеш, що досконалість чистого аркуша було назавжди втрачено? Ні. Тепер ти вже бачиш і сприймаєш нову гармонію та нову досконалість. Досконалий потенціал перетворюється на одухотворену Досконалість! Абсолютний нуль, обертаючись, стає абсолютною Нескінченністю. - Дивовижно! - тільки і зміг я вимовити, не розтуляючи очей та жваво уявляючи собі все, про що йшла мова. Мій розум активно доповнював цю картину захопленими емоціями. Перед моїм поглядом спалахували і переливалися різноманітні форми та райдужні сполохи, що трансформувалися і оживали, продовжуючи самостійне існування. Я розплющив очі і далеко внизу побачив Земну кулю. Ще певний час я лише мовчав, збираючи думки до купи. - Це теж - «полотно»? - нарешті вимовив я. - Гарно, чи не так? - швидше ствердно, аніж вимагаючи підтвердження своїх слів, запитав мене мій незвичайний супутник. - Так, особливо коли за усією цією пишнотою вбачаєш не лише зображення дивовижної краси, а й великий задум... м-м-м-м... Майстра!