цій, океаном почуттів і безоднею пристрасті. Чоловік та дружина можуть прожити пліч опліч довгі роки, поділяючи між собою лиха та розчарування, щасливі миті та радість, віддаючись пориву та здійснюючи божевільні вчинки. Але згодом, коли емоції вгамовуються, коли втрачається гострота колишніх відчуттів і вщухає буря пристрастей, вони можуть дійти до висновку, що кохання назавжди пішло з їхнього життя. І це саме тієї миті, коли вона тільки-тільки перетворилася у Істинне Кохання! Просто відтепер необхідно звертати свій погляд не на зовнішнє та минуще, а на глибинне та вічне. Вони добровільно відмовляються від найбільшої цінності у своєму житті заради нової ілюзії, заради омани та марева. Від істинного заради ефемерного... Та чи не дурість це? А ось того, хто готовий перейти на новий рівень взаємин, буде винагороджено за це сторицею. - Як? Любов не є почуття?! - Так, повторюю: Любов, Кохання - це стан усвідомленої єдності з предметом або об'єктом любові-кохання, коли вже немає «я» і «він», а є лише «він» як «я» і «я» як «ми». В юдаїзмі та християнстві це називається «бути одним тілом»[3] - тілом духа. У східній філософії - саттою, тад-айкією, парабрахмом та ін. Але земні слова та образи занадто бідні, аби вони хоча б якось могли виразити суть цієї єдності. Приблизно так людині неможливо, наприклад, уявити собі чотиривимірну фігуру... Тому справжні мудреці лише злегка посміхаються у відповідь на подібні запитання. Найчастіше задля прикладу вони розказують притчі - аби викликати у свідомості того, хто ставить запитання, певний образ-ключ до явища, яке називається Любов'ю. Так, Любов - це не емоції або почуття, не пристрасті та муки, не страждання чи сумніви. Але саме це найчастіше ви й називаєте любов'ю. Звичайно, вона може усім цим супроводжуватися. Наприклад, гроза, як явище, як стан природи може супроводжуватися дощем, поривами вітру, калюжами. Та хіба дощ - це гроза? А вітер? А калюжі? А хіба рев ведмедя - це власне грізна тварина? Чи хіба дороговказ з назвою міста - це і є населений пункт? Емоції та почуття - це явища астрального (душевного, кажучи іншими словами) плану буття, думки та сумніви - ментального (рівня людського духу). Любов же - це життєва Сила, яка творить і надихає, яка все наповнює та є усім без винятку. Просто людина дивиться на неї крізь астральний і ментальний плани своєї свідомості. От вона й «забарвлюється» саме у ті кольори, які вже присутні у цій людині, як у особистості, що здатна усвідомлювати себе. Ви самостійно формуєте у власній свідомості образ, який цілковито відповідатиме вашому уявленню про об'єкт чи явище. Цей образ буде досконалим саме настільки, настільки досконалими є ви самі. Та у будь-якому випадку необхідно пам'ятати, що образ - це не є власне об'єкт чи явище, а виключно ваші уявлення про цей об'єкт і про це явище. Уявлення, а не абсолютна Істина! Ось саме про це ви найчастіше й забуваєте, намагаючись нав'язати іншому своє розуміння, таке далеке від досконалості. Любов як поняття для більшості людей - це, у загальному випадку, щось найвище з того, що кожен з них може собі уявити. А оскільки всі люди такі різні, то й любов'ю вони, відповідно, називають зовсім різні речі - і фізичні взаємини, і відчуття власності на іншу людину, і свої ревнощі («ревнує, значить, любить/кохає») і ще бозна що - до чого кожен з вас здатен. Але у Найвищому своєму прояві та за своєю суттю Любов - є чиста та безпристрасна енергія Життя - Бог, Абсолют, Вічний Творець, Фохат. Таким чином, все, що людина думає чи каже про Бога, по суті, є лише результатом її власного ума, якщо бажаєш - вигадкою. - І який існує вихід з цієї ситуації? Що нам робити? - Менше балакати та більше сприймати - як воно є. Отже, Бог, як Об'єктивна Реальність, безперечно, існує. Однак як Щось, наділене вашими уявленнями про Нього - Він вигадка, продукт вашого суб'єктивного і недосконалого розуму. Бог, як Істина, як Джерело Буття та Життя, як Любов і Світло, як Вищий Розум і Основа Основ - Один, Єдиний, Неподільний. Бог у Своєму найвищому аспекті є абсолютним і об'єктивним. Ми можемо лише пізнавати Його, наділяючи наші пізнання різноманітними формами та віруваннями. Наприклад, той, хто любить (кохає) щиросердно, чесно та відкрито, не торгуючись з партнером, а даруючи йому свою любов (кохання) безкорисливо, немов сонце, яке світить праведним і грішним, той вже знає, що таке Любов. Не просто це відчуває - він цим живе. Але якщо він раптом захоче виразити свої почуття та враження за допомогою словесних форм, аби потім спробувати передати їх комусь іншому, той може нічогісінько не зрозуміти. Неможливо образами нижчого порядку адекватно зобразити явища вищого плану буття. Чи можна передати комусь за допомогою слів смак незнайомого фрукта так, аби та людина відчула цей смак? Ви мислите різноманітними образами, ви розмовляєте різними мовами. «Любовь», «Кохання», «Love», «Amore», «Lіebe», «Lіefde» і т.ін. - це лише слова, але не сама любов. Коли ви чуєте це слово, то вкладає у його значення зовсім не те розуміння, що вкладала інша людина, а своє власне. Ви асоціюєте його зі своїм баченням того, що називаєте «любов'ю». Бог неподільний, єдиний. Та ви сприймаєте Його по-своєму, у різних аспектах Його Сутності. Це нормально, бо допоки ви перебуваєте під владою образів і шаблонів мислення, ви інакше й не можете. Кожен з вас має власне уявлення про Бога, і хоча схожі погляди можуть групуватися та організовуватися у більш загальні теорії та світоглядні системи, тим не менш, погляди кожного з вас все одно хоча б на дещицю, але все-таки будуть відрізнятися від поглядів іншої людини. Бог, як Вища Істина - об'єктивний. Ваше бачення й сприйняття Бога - безумовно і неодмінно є суб'єктивним. Безглуздо і нерозумно, коли одні суб'єктивні погляди оголошуються об'єктивнішими, аніж інші суб'єктивні погляди. І зовсім вже незрозуміло, абсурдно і навіть дико, коли суб'єктивні погляди однієї групи людей можуть проголошуватися кимось єдино можливими та безпомилковими! Кожен намагається просунути, пропхнути, нав'язати власні недосконалі переконання, начисто заперечуючи можливість існування інших, утім, також недосконалих переконань. Власні хибні погляди, піднесені до рівня абсолюту, ви називаєте істиною, а хибні погляди інших - оманою. Все це аж ніяк не сприяє ані порозумінню між вами, ані пошуку Бога, як такого. Хочеш краще пізнати людину? Нехай вона розповість тобі про бога, в якого вірує! Це й буде її власна перебільшена у будь-яких значеннях копія. - Таким чином, що якщо Любов - це стан буття, а Бог, як дехто стверджує, є Любов, то виходить, що Бог - це теж стан буття? Але ж стан - це аж ніяк не особистість, не індивідуальність. І тим паче, не істота, наділена власною волею, розумом! - Ось бачиш, куди ви заганяєте себе власними силогізмами! Коли ти кажеш «особистість», то маєш на увазі, що є така собі «не-особистість», тобто те, що не вважається нею. Це може бути інша особистість (чи інші особистості), або щось таке, що не має індивідуальної свідомості, але з чим ця особистість себе не ототожнює. - Щось занадто розпливчасто і незрозуміло, - зауважив я. - Чи не можна простіше? - Є речі трансцендентні, спрощення яких означало б неминуче віддалення від істини. Однак у цьому випадку можна сказати, що якщо існуєш «ти», то обов’язково має існувати й те, що не є тобою. Все це може бути або іншими індивідуальностями з власною свідомістю, або ж неживими предметами, які не мають індивідуальної свідомості. - Ну ось! Тепер все набагато зрозуміліше! - зрадів я. - Ти так вважаєш? - співчутливо посміхнувся мій співрозмовник. - Усвідомивши для себе щось одне, ти можеш остаточно заплутатися у всьому іншому. Незабаром ти сам зможеш у цьому переконатися. - Про що це ти? - я дійсно почувався спантеличеним. - Згадай приклад з молекулою води... - Так, я пам'ятаю. Пізнавши певну частину явища, я можу втратити уявлення про це явище в цілому. Правильно? - Саме так. Аби щось пізнати, ти повинен дотриматися балансу між загальним і частковим. Часткове може лише доповнити загальну картину, але навіть найповніша сукупність усього часткового ніколи не допоможе створити уявлення про складне явище в цілому, як воно є. - Існує такий жарт, - пригадав я, - що експерт - це людина, яка прагне дізнатися все більше про все менше, допоки не буде знати все ні про що, а поверхнева людина - це той, хто прагне знати все менше про все більше, доки не знатиме нічого про все. - І те й інше можна вважати крайнощами. Труднощі в осягненні Істини і полягають у тому, аби, не впадаючи у ці крайнощі, навчитися бачити проблему з усіх боків одночасно. Наприклад, одна людина погляне на циліндр, як геометричну фігуру, з однієї точки зору і скаже, що бачить перед собою прямокутник. Інша кине на неї погляд з основи та й резонно заперечить: «Хіба ж це прямокутник! Це коло». Хто з них помиляється і хто має рацію? Можна періодично акцентувати свою увагу на тій чи іншій частковості, але не можна зводити цю частковість у ранг Істини. - Ми вже вкотре повертаємося до теми співвідношення загального й часткового, - зауважив я. - Невже для нас це є таким важливим? - Воно не просто для вас важливе. Воно надзвичайно важливе. Воно визначальне, базове. Без усвідомлення цього взагалі неможливо рухатися далі і намагатися розглядати глибші та складніші явища. Якщо знову повернутися до води, як наочного прикладу, то чи можна вважати істинним вислів «Вода - це