дати комусь за допомогою слів смак незнайомого фрукта так, аби та людина відчула цей смак? Ви мислите різноманітними образами, ви розмовляєте різними мовами. «Любовь», «Кохання», «Love», «Amore», «Lіebe», «Lіefde» і т.ін. - це лише слова, але не сама любов. Коли ви чуєте це слово, то вкладає у його значення зовсім не те розуміння, що вкладала інша людина, а своє власне. Ви асоціюєте його зі своїм баченням того, що називаєте «любов'ю». Бог неподільний, єдиний. Та ви сприймаєте Його по-своєму, у різних аспектах Його Сутності. Це нормально, бо допоки ви перебуваєте під владою образів і шаблонів мислення, ви інакше й не можете. Кожен з вас має власне уявлення про Бога, і хоча схожі погляди можуть групуватися та організовуватися у більш загальні теорії та світоглядні системи, тим не менш, погляди кожного з вас все одно хоча б на дещицю, але все-таки будуть відрізнятися від поглядів іншої людини. Бог, як Вища Істина - об'єктивний. Ваше бачення й сприйняття Бога - безумовно і неодмінно є суб'єктивним. Безглуздо і нерозумно, коли одні суб'єктивні погляди оголошуються об'єктивнішими, аніж інші суб'єктивні погляди. І зовсім вже незрозуміло, абсурдно і навіть дико, коли суб'єктивні погляди однієї групи людей можуть проголошуватися кимось єдино можливими та безпомилковими! Кожен намагається просунути, пропхнути, нав'язати власні недосконалі переконання, начисто заперечуючи можливість існування інших, утім, також недосконалих переконань. Власні хибні погляди, піднесені до рівня абсолюту, ви називаєте істиною, а хибні погляди інших - оманою. Все це аж ніяк не сприяє ані порозумінню між вами, ані пошуку Бога, як такого. Хочеш краще пізнати людину? Нехай вона розповість тобі про бога, в якого вірує! Це й буде її власна перебільшена у будь-яких значеннях копія. - Таким чином, що якщо Любов - це стан буття, а Бог, як дехто стверджує, є Любов, то виходить, що Бог - це теж стан буття? Але ж стан - це аж ніяк не особистість, не індивідуальність. І тим паче, не істота, наділена власною волею, розумом! - Ось бачиш, куди ви заганяєте себе власними силогізмами! Коли ти кажеш «особистість», то маєш на увазі, що є така собі «не-особистість», тобто те, що не вважається нею. Це може бути інша особистість (чи інші особистості), або щось таке, що не має індивідуальної свідомості, але з чим ця особистість себе не ототожнює. - Щось занадто розпливчасто і незрозуміло, - зауважив я. - Чи не можна простіше? - Є речі трансцендентні, спрощення яких означало б неминуче віддалення від істини. Однак у цьому випадку можна сказати, що якщо існуєш «ти», то обов’язково має існувати й те, що не є тобою. Все це може бути або іншими індивідуальностями з власною свідомістю, або ж неживими предметами, які не мають індивідуальної свідомості. - Ну ось! Тепер все набагато зрозуміліше! - зрадів я. - Ти так вважаєш? - співчутливо посміхнувся мій співрозмовник. - Усвідомивши для себе щось одне, ти можеш остаточно заплутатися у всьому іншому. Незабаром ти сам зможеш у цьому переконатися. - Про що це ти? - я дійсно почувався спантеличеним. - Згадай приклад з молекулою води... - Так, я пам'ятаю. Пізнавши певну частину явища, я можу втратити уявлення про це явище в цілому. Правильно? - Саме так. Аби щось пізнати, ти повинен дотриматися балансу між загальним і частковим. Часткове може лише доповнити загальну картину, але навіть найповніша сукупність усього часткового ніколи не допоможе створити уявлення про складне явище в цілому, як воно є. - Існує такий жарт, - пригадав я, - що експерт - це людина, яка прагне дізнатися все більше про все менше, допоки не буде знати все ні про що, а поверхнева людина - це той, хто прагне знати все менше про все більше, доки не знатиме нічого про все. - І те й інше можна вважати крайнощами. Труднощі в осягненні Істини і полягають у тому, аби, не впадаючи у ці крайнощі, навчитися бачити проблему з усіх боків одночасно. Наприклад, одна людина погляне на циліндр, як геометричну фігуру, з однієї точки зору і скаже, що бачить перед собою прямокутник. Інша кине на неї погляд з основи та й резонно заперечить: «Хіба ж це прямокутник! Це коло». Хто з них помиляється і хто має рацію? Можна періодично акцентувати свою увагу на тій чи іншій частковості, але не можна зводити цю частковість у ранг Істини. - Ми вже вкотре повертаємося до теми співвідношення загального й часткового, - зауважив я. - Невже для нас це є таким важливим? - Воно не просто для вас важливе. Воно надзвичайно важливе. Воно визначальне, базове. Без усвідомлення цього взагалі неможливо рухатися далі і намагатися розглядати глибші та складніші явища. Якщо знову повернутися до води, як наочного прикладу, то чи можна вважати істинним вислів «Вода - це рідина»? - Звісно! - охоче підтвердив я. - А лід? А пара? - почув я дуплет запитань. - О, ні! Я про них зовсім забув! - промовив я спантеличено. Така безпам'ятність була для мене зовсім непрощенною. - Вся суть у тому, що вода - це не рідина. Вода - це речовина, яка за певних умов може перебувати у твердому, рідкому, газоподібному стані або навіть у всіх цих станах одночасно! Ви ж, керуючись найбільш звичним для вас образом, переносите окремий аспект явища на все це явище у цілому. А ось коли мова йде про ще більш абстрактні явища - про батьківщину, честь, совість, любов, правду, добро та зло, - то тут суб'єктивізм вашого мислення виявляється повною мірою. У те чи інше поняття ви вкладаєте власне розуміння, яке цілковито відповідає вашому світоглядові та рівню мислення. Саме тому для одних з вас «Кохання» - це зворушливе відчуття; для іншого - шалена пристрасть; для третього - фізичний процес, яким можна займатися; для четвертого - стан усвідомленої єдності душ. І найсмішніше у цьому те, що всі вони певним чином мають рацію! Позаяк правда - це не є істина.