14. НЕЗНАННЯ ТА СТРАХ
- Ти знову маєш рацію - саме страх є причиною більшості вад людини. Та першопричиною цього страху найчастіше буває незнання і нерозуміння того, що відбувається. Допоки людина буде вбачати у якомусь явищі загрозу для себе, неможливість контролювати це явище та керувати ним, страх супроводжуватиме її завжди і скрізь, породжуючи при цьому силу силенну інших вад. Уявлення про світобудову, як про випадковий і непередбачуваний феномен, або як про ворожий прояв вищих сил, наділений не мудрістю і любов’ю, а диктатом і контролем за кожним кроком людини та жорстоким покарання за будь-яку провину - все це не може не викликати страх. Для того аби його позбутися іноді достатньо лише змінити своє мислення, переосмисливши певні ключові моменти власного світогляду. Зрозуміло, все це має сенс лише тоді, коли світогляд людини заводить її у глухий кут міркувань та силогізмів. Допоки ж людина не замислюється про сенс буття і про взаємозв'язок різних явищ, зміна мислення для неї буде зайвою. Навіщо їй щось там змінювати, якщо її все майже влаштовує? Але це зовсім не означає, що ця людина у майбутньому не дійде до необхідності такого переосмислення. Для переосмислення необхідні досвід і теорія, що суперечить цьому досвіду. Може скластися враження, що якась людина просто марнує власне життя, розтринькуючи даремно найцінніші її моменти. Цілком можливо, що споглядаючи її безтурботність і бездумність, можна навіть поспівчувати її зануренню у безодню пристрастей і погибелі. Однак така оцінка може свідчити лише про те, що той, хто так вважає, сам не розуміє суті явища і не має щонайменшого уявлення про розумність та доцільність буття. Так само, як і його кожної найменшої частини. Ні, та людина зовсім не марнує своє життя. Вона набуває неоціненного персонального досвіду, на підставі якого надалі буде формувати свій власний новий світогляд. - Я десь читав, що Будда навчав своїх учнів тому, аби вони довіряли лише власному досвіду, оскільки його досвід не має для них жодного значення. - Все правильно. Чужий досвід нікого нічому й ніколи навчити не може. - Так, але існує приказка, що лише дурень вчиться на власних помилках. Розумний же вчиться на помилках інших! - заперечив я, абсолютно переконаний у правдивості цього твердження. - Це знову-таки одне з ваших хибних переконань. Розумна людина вчиться винятково на власних помилках. А ось дурень взагалі не вчиться - ні на своїх, ні на чужих, - наступаючи постійно на ті ж самісінькі граблі. Допоки чужий досвід не стане твоїм власним досвідом, доки ти сам не пропустиш його через себе та не відчуєш його кожною клітиною своєї сутності, доти він не матиме для тебе ані найменшої цінності. Але ти маєш можливість прожити певні обставини, що сталися з іншою людиною, немов свої власні. Це достатньо зробити навіть подумки. Зрештою, всі обставини свого життя ви сприймаєте саме так! Та якщо ти сам прожив і відчув певні обставини на собі, то хіба можна такий досвід вважати чужим? - Гадаю, що ні, - задумливо пробурмотів я, у котре вже переконавшись, що мій світогляд вимагає серйозного перегляду. - Таким чином, ти хочеш сказати, що якщо я навіть подумки проживаю певну ситуацію, що сталася з кимось іншим, то це вже стає моїм власним досвідом? - Я не хочу це сказати. Я це сказав. Якщо твоєму ближньому посилаються певні складні обставини, твоя щира участь в них може допомогти тобі уникнути подібного у власному житті. - А якщо простіше? - А якщо простіше, то людині для набуття нею певного досвіду можуть послати ситуацію або їй самій, або ж її ближньому. Наприклад, у твого ближнього занедужала дитина. Хвороба досить серйозна і вимагає сторонньої допомоги, позаяк батьки цієї дитини не в змозі власноруч з нею впоратися. Ти можеш подумати: «Навіщо мені в це втручатися? Це їхні проблеми, а тому нехай вони самі їх і вирішують. Це не моя справа» і пройти повз. Або вони звертаються до тебе за допомогою, а ти, пославшись на власні (навіть вигадані) складнощі, відмовляєш. Але ти можеш вчинити й інакше - не лише відгукнутися на їхнє прохання, а самостійно запропонувати допомогу. Навіть якщо вони до тебе не зверталися. Навіть, якщо вони не знають про твоє існування! Це співчуття. Спів-чуття! Тобто ти спільно з ними відчуваєш цей біль. Це співпереживання. Ти спів-переживаєш - переживаєш спільно з ними це нещастя. Ти можеш запропонувати будь-яку не надто обтяжливу для себе допомогу - дати гроші на ліки, довезти до лікарні, знайти у найкоротші терміни потрібного фахівця... Та хіба мало, яка ще допомога може їм знадобитися! У першому випадку ти вважаєш, що ситуація тебе аж ніяк не стосується, тобто що це не твоя проблема. У другому - ти вже приймаєш безпосередню участь у вирішенні питання, неначебто це твоя власна проблема. І ти допомагаєш лише через те, що не вважаєш її чужою. Але ж таке випробування могли послати не тільки їм, але й тобі! Уяви: ти таки відмовився надати допомогу, вважаючи, що це не твоя справа. Проте, цілком можливо, ти мав пройти саме через таке випробування. Що відбувається у такому разі? А те, що може занедужати твоя власна дитина! Ти ж власну дитину чужою не вважаєш, а негаразди з її здоров'ям - не вважаєш чужими проблемами? Звичайно - ти ж її любиш. Це твоє дитя, твоя кров, твоя гордість. Ти відмовився допомогти вирішити сторонні проблеми? Що ж, маєш на те повне право. Вирішуй тоді власні! Ось так щире співчуття і співпереживання своєму ближньому можуть допомогти тобі уникнути безлічі власних проблем!