17. БОГ І БОГИ
- Ти хочеш сказати, що Бог і боги - це не одне й те ж? Якщо є Бог - неподільний і єдиний, то звідки тоді взялися боги? А якщо є боги, то Бог - це їхня... як би це точніше сформулювати?... начальник... ні, не те... - Мені цілком зрозумілі всі твої сумніви і здивування, - посміхнувся Ангел. - Розподіл єдиного Духа на Бога, богів, ангелів тощо - це знову-таки властивість вашого недосконалого розуму. Все звичне і повсякденне, що перебуває у межах вашого усвідомлення, ви відносите до свого світу, рівня буття, природного. А ось все, що виходить за ці межі, ви називаєте незбагненним, нескінченним, надприродним, божественним. Та кожен з вас має свої власні межі природного. Для дуже обмеженої і примітивної людини сфера божественного починатиметься там, де для іншої все ще знаходиться сфера природного. - Саме тому папуаси Нової Гвінеї і називали Миклухо-Маклая богом? - Саме тому. Але вони, до речі, ніколи не вважали його творцем Всесвіту, - почув я у відповідь сміх свого супутника. - Стародавні перекази про богів є частиною культури у більшості народів. У них поєдналися факти і здогадки, сподівання та надії, страх і віра. Реальні події, які зазвичай не являли собою нічого надприродного, люди спочатку рясно доповнювали рисами таємничості, винятковості. Згодом в таких переказах реальність поступово витіснялася вигаданим образом. Потім через віки вигадка перетворювалася на легенду, а через тисячі років - на міф. Таким чином феноменальне явище втрачало будь-який зв’язок з реальністю, яка його породила, і починало своє самостійне життя. - Виходить, що боги, про яких нам розповідають деякі релігії - це всього лише люди, зведені за кільканадцять століть у ранг богів?! - Не обов’язково все відбувалося саме так. Твоє «всього лише люди» означає, що вони були такими ж звичайнісінькими, як і ті, серед яких їм доводилося жити. Але це зовсім не так. Такими ж вони були лише зовні. Внутрішньо ж вони були зовсім іншими. Ті якості особистості, які у більшості земних людей перебувають лише в зародковому стані, в них було доведено майже до досконалості. - Майже? - перепитав я. - Невже і вони не були досконалими?! - Вони були достатньо досконалими для того, аби люди спочатку вважали їх своїми Вчителями або посланниками богів. А згодом, коли пам’ять про їхні неминучі для втіленого духа недоліки розчинялася у століттях і легендах, - власне богами. - Для духа в тілі недоліки неминучі? А як же тоді бути з численними шляхами духовного вдосконалення? Невже все це є безглуздям та марнуванням часу!? - Навіть боги, сходячи на Землю у плоть, часто забували про своє божественне походження. Ось наскільки величезним є вплив плоті на дух! Певна річ, йдеться не про безпосередній такий вплив, адже плоть, як вона є, не має ні власної волі, ні емоцій, ні страху. Вона лише виступає в ролі інструменту, за допомогою якого дух відчуває на собі певні обмеження і додаткові страждання. Тіло в неусвідомленому стані не здатне відчувати ні холоду, ні голоду, ні болю. Воно взагалі нічого саме по собі не відчуває! Тіло плоті є лише приймачем фізичного впливу, який надалі аналізується свідомістю. Тому винятково фізичного болю просто-таки не може бути - він завжди має нефізичний аспект: астральний (душевний) або ментальний (духовний). Припустімо, ти вколов палець. Сигнал про ушкодження тканин тіла генерується нервовими закінченнями і за допомогою нервових волокон надходить у спинний, а потім і в головний мозок. Сюди, немов у диспетчерський пункт, стікається вся інформація від усіх органів тіла. Якщо продовжити аналогію з диспетчерським пунктом, то можеш собі уявити, як у ньому на величезному табло загоряється червона лампочка: «Тривога! Таке-то ушкодження у такій-то ділянці тіла». У звичайному стані фізичне тіло через ефірне з’єднане з астральним і ментальним тілами. Саме астральне тіло відчуває біль, у той час як через ментальне приймається рішення, що і як необхідно зробити, аби звести фізичне ушкодження та втрати організму до мінімуму. Воно командує: «Відсмикнути руку!» і в мозку формується відповідний сигнал на скорочення того чи іншого м’яза. - Все, що робить людина, продиктовано її позафізичною сутністю?! - здивувався я.