20. СТВОРЕННЯ ВСЕСВІТУ
- Яким же чином Бог-Творець створює Всесвіт? - Силою власної думки. Спочатку Він формує ідею, задум, образ майбутнього творіння - подумки створює план свого прийдешнього світу, розмаїття форм життя і все інше, що буде розвиватися за загальними єдиними Законами. Коли задум повністю сформовано, необхідна дія - втілення задуму, формування імпульсу творення, ствердження буття: «Хай буде так!» Для спостерігача, що перебуватиме згодом у цьому всесвіті, все матиме дещо інакший вигляд. До цієї миті Творець хоча й існує у певній реальності, але у реальності спостерігача Його нібито немає. Якщо точніше - Він у ній не проявлений. Момент, коли ця Єдина непроявлена Присутність (Бог, Абсолют, Вищий Розум, Парабрахман, лоно Парабрахмана, Першопричина, Начало Начал, Велика Потенційність, Велике Ніщо, Хаос, Аді-Будда, Сат, Зерван-Акарана, Велике Центральне Сонце, Космічне Яйце, Ішвара, Дао, Ейн-Соф...) задля пізнання Самої Себе проявляється та індивідуалізується у всьому розмаїтті духовних форм, ми й називаємо Створенням. - А навіщо Богу створювати Всесвіт? - Кожний дух усвідомлює та виражає себе на власному рівні взаємин зі світом. Для найпростіших монад такими взаєминами між собою можна вважати чисте сприйняття того, що відбувається навколо. Бо справжнього усвідомлення себе і свого місця у Всесвіті на цьому етапі розвитку ще немає, та й бути не може. Саме це неусвідомлене сприйняття дійсності і асоціюється у такої монади зі своїм буттям. Ця найпростіша форма свідомості (умовно кажучи - елементарна чи «мінеральна») може бути виражена короткою тезою: «Я сприймаю, - отже, я існую». В міру свого вдосконалення монада поволі віддаляється від чистого сприйняття дійсності та все більше звертає свій погляд усередину себе, прислухаючись до власних відчуттів та переживань. Наступна форма свідомості («рослинна») може бути визначена як: «Я відчуваю, - отже, я існую». Надалі монада починає аналізувати вже власні відчуття. Саме це мислення, що тільки-тільки зароджується, вона починає пов’язувати з власним буттям. Це «тваринна» форма свідомості: «Я мислю, - отже, я існую». На рівні людини відбувається перехід мислення від неусвідомленого сприйняття до усвідомленого самовираження. На цьому етапі людина може проявляти свою свідомість у досить широких межах - від найнижчих її форм («тваринних» або навіть «рослинних») до найвищих. Сюди також можна віднести й проміжні варіанти - неусвідомлене самовираження та усвідомлене сприйняття. У першому випадку особистість намагається проявити те, що в її свідомості допоки не сформувалося у щось виразне та осмислене. Це самовираження може іноді набувати вигадливих, несподіваних і навіть дивовижних та божевільних форм. У іншому ж випадку (усвідомлене сприйняття) свідомість людини орієнтовано на поглиблене споглядання дійсності. Тобто погляд розуму спрямовується усередину себе, але творчі сили особистості ще не розбуджено повною мірою. Людина, свідомість якої вже проминула найнижчу точку занурення у світ тілесних форм, після переосмислення та усвідомлення свого буття сприймає світ як можливість для творчості та самовираження через власну осмислену діяльність: «Я творю, - отже, я існую». Ця форма свідомості максимально проявлена саме у Тому, Кого називають Богом-Творцем, бо творчість - це і є Його сутність і знаряддя самовираження. - Я не раз, звісно, чув вислів «Я мислю, - отже, я існую», але, чесно кажучи, я ніколи й не гадав, що цю форму свідомості можна віднести лише до тваринного рівня. Мені завжди здавалося, що це якась вища з форм свідомості! - Мислення у тварин перебуває переважно у зародковому стані. Лише в деяких з них воно певною мірою розвинуте. Людина ж має вже цілком розвинене мислення - навіть у найвідсталішого з людей - і надалі продовжує безупинно розвиватися та ускладнюватися. Врешті решт, усі форми свідомості містять у собі певною мірою і простіші її різновиди. А тому можна говорити лише про прояв якоїсь з них. Ти можеш зустріти людей навіть із «тваринною» формою свідомості - коли мислення ще занадто примітивне, і людей з божественним даром - творчою свідомістю. - Виходить, що людина - це проміжна ланка між твариною та Богом!? - цього, здавалося б, очевидного висновку я дійшов так несподівано, що мимоволі зойкнув. - Так, по суті, ти маєш рацію - дехто з людей відійшов не так вже й далеко від тваринного стану. Але одночасно з ними у тій же людській подобі можуть існувати й дуже розвинуті духи. Необхідність усвідомленого самовираження через творчість, так чи інакше, властива для усіх вищих духів. Та якщо в людині вона може бути ледь-ледь виражена (або взагалі аж ніяк себе не виявляти), то в ангелах вона проявляється вже повною мірою, досягаючи свого абсолютного вираження у Богу-Творці. Моментом, коли людина формально переходить від тваринної форми свідомості до божественної, є її прозріння, осяяння, усвідомлення суті давно знайомих для неї категорій мислення - добра та зла, життя та смерті, любові та ненависті... Тільки якщо раніше вона вкладала у ці поняття щось винятково індивідуальне і навіть майже почуттєве, то з часу усвідомлення і трансформації її свідомості, ці терміни набувають для неї певного універсального для людства (об’єктивного) і навіть абсолютного (для всього Всесвіту з усім розмаїттям його живих форм) значення. Цей момент навіть знайшов своє відображення у книзі Буття: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один з Нас, щоб знати добро й зло»[17]. - Але ж, наскільки я знаю, це було проголошено лише після гріхопадіння людини! Мене, чесно кажучи, завжди бентежив цей біблійний момент: з одного боку Адам стає нібито схожим на безсмертних богів, але з іншого боку - він втрачає своє вічне життя і стає смертним. З цього часу його переслідують різні негаразди та хвороби, а також він змушений у поті свого чола заробляти на хліб. - Насамперед мушу наголосити, що в образі Адама знайшло своє вираження кілька важливих моментів в історії людини: еволюція духа до рівня самоусвідомлення та свого місця у Всесвіті, а також набуття цим безсмертним духом фізичної плоті для життя на планеті Земля. Неправильне розуміння суті питання і призвело до формальної розбіжності. А поки повернімося до процесу створення Богом Всесвіту. Отже, свідомість найпростішої монади є чистим сприйняттям зовнішнього. Хоча, загалом, для неї на даному етапі ще не існує такого розподілу світу на внутрішнє і зовнішнє. Він з’явиться дещо пізніше, коли монада почне мислити протилежними категоріями. - Чому саме протилежними? - Бо між ними розбіжності більш визначені та виразні. Радіо теж починалося з передачі комбінацій крапок і тире, а телебачення - з чорно-білих зображень. Для елементарного мислення, яке тільки-но зароджується, немає і бути не може всього спектра вражень, емоцій та уявлень, оскільки органи сприйняття монади ще занадто грубі та недосконалі. Перше ж і найважливіше для неї відкриття полягає в тому, що існує вона й існує те, чим вона не є. Тобто виникає найперша пара категорій її мислення: «я» і «не-я». Спочатку відмінності між ними надто умовні та розмиті - немов контури об’єкта, на який дивляться крізь матове скло. У міру ускладнення свідомості та мислення думки монади стають все більше оцінювальними та суб’єктивними, її «я» - все чіткішим, свідомість все більше й більше орієнтується на своє єство, протиставляючи себе таким чином навколишньому світу і сприймаючи його як середовище власного існув