22. ІЛЮЗІЯ ВІДОКРЕМЛЕНОСТІ
- Ні, СТАТИ чимось окремим вона, певна річ, не може. Інакше це суперечило б принципу єдності у Всесвіті. Але вона цілком може ВВАЖАТИ себе чимось окремим. Тобто для початку процесу пізнання вкрай важлива ІЛЮЗІЯ відокремленості від Цілого. Проте така ілюзія може виникнути лише в особливих умовах, зовсім не схожих на світ Єдиного Духа. Саме задля цього й було створено матерію (хоча, по правді, все і є енергія-матерія, яка відрізняється лише частотою своїх вібрацій), у тому числі й найгрубіший і найщільніший з можливих світів - світ фізичний. Уявну межу між матерією та Духом можна для наочності зобразити у вигляді Дзеркала, на кшталт іншої умовності - поверхні води, яка здатна відображувати те, що лежить як під нею, так і над її поверхнею. Якщо дивитися на матеріальне зі світу Духа, то бачитимеш у матерії Дух. Коли ж споглядати зі світу щільних форм, то скрізь бачитимеш лише ознаки та елементи власного, фізичного світу! Навіть для духа, який, звичайно, знає про цю дивовижну властивість матерії, ілюзія нерідко здається абсолютною реальністю[20]. То що вже казати про тих, хто зростав у цьому середовищі, а тому практично втратив зв’язок зі своїм істинним «Я»! Для них ілюзія вже не здається, а стає справжньою реальністю. - Що ж монаді необхідно зробити, аби подолати цю ілюзію та побачити світ Духа? - Або позбутися своїх матеріальних форм, або, перебуваючи у світі щільних форм, розвинути в собі духовний зір. Якщо перше є доступним практично для всіх духів-монад, що мають цілком сформовану свідомість, то друге може бути надбанням лише тих, кого справедливо можна вважати провідниками Духа в фізичному світі. Для них є однаково відкритими обидва світи. Вони здатні бачити сутність речей за їхніми зовнішніми формами, а перебування у плоті дає їм чудовий шанс швидкого духовного зростання. - За рахунок чого ж, власне кажучи, виникає ця ілюзія відокремленості? - За рахунок того, що фізичний світ є немовби проекцією світу вищого порядку. Природно, що при цьому більшість інформації неминуче втрачається. Уривчастість та фрагментарність інформації, що залишилася, просто не дозволяє бачити всю картину буття, як вона є - цілком. Уяви-но собі дерево, яке має один стовбур і гілки, що відходять від цього стовбура. Для простоти можеш зобразити його взагалі без листя і всього лише з кількома гілками, спрямованими в сторони й угору. А тепер уяви, що його крону перетинає двомірна площина. Що ми побачимо на перетині? - Ну, очевидно, кілька майже круглих фігур, форма, розмір, кількість та взаємне розташування яких будуть достеменно відповідати тим гілкам, які перетнула ця площина, - трохи поміркувавши, відповів я. - Саме так. Але чи дозволить тобі цей двомірний перетин крони скласти повне уявлення про те, який вигляд має це дерево насправді? Чи зможеш ти, окинувши оком ці декілька цяток, зрозуміти, який саме об’єкт був їхнім тривимірним прообразом? - Маю сумнів... Не знаючи точно, не можна з упевненістю сказати, що саме ховається за ними - один чи декілька тривимірних об’єктів. - А тепер уяви, що ти сам є мешканцем цього двомірного світу. Хіба твоє «пласке» мислення допоможе тобі здогадатися, що за кількома окремими предметами твого світу приховується всього-на-всього один-єдиний предмет зі світу вищого порядку? Певна річ, наведений приклад досить спрощено демонструє сутність розглянутого нами питання, проте, гадаю, що він доволі наочний. - Так, цілком.
Частина 2
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- [1] Якось мама розповіла мені історію, як на невеличке, загалом, озеро приїхала відпочивати пара - чоловік та жінка. Жінка, вийшовши з машини, поглянула на водний простір, який після міської тісноти здався їй просто-таки величезним, і захоплено вигукнула: «От це так море!» Чоловік самовдоволено і поблажливо виправив свою простувату дружину: - Дурненька! Так хіба ж це море? Море десь утричі більше!
[2] В буддизмі існує дуже близьке за змістом поняття «дхарми», як про елементарну складову свідомості та світу, яким позначають ті чи інші категорії мислення. Дхарми постійно змінюються, з'являються та зникають, їх поєднання і створюють осоистість людини, яка сприймає світ.
[3] Бут. 2:24.
[4] Слова римського ритора (оратора) Марка Аннея Сенеки Старшого (бл. 55 р. до н.е. - блк. 37 р. н.е.): «Людині властиво помилятися» (з лат.).
[5] Порівняй зі словами з Євангелія від Івана - розділ 4, вірш 24.