3. ДУАЛІЗМУ НЕ ІСНУЄ
- Аж ніяк. Тобі необхідно усвідомити, що їх насправді не існує. Як можна ставитися до того, чого нема? Як можна ставитися до тієї половини склянки, у якій відсутня вода? Ти маєш зрозуміти, що дуалізму у Всесвіті не існує. Є лише певне єдине явище, яке недосконале мислення людини намагається розділити на категорії та полярності задля того, аби краще орієнтуватися у світі умовностей. Так, існує єдине поняття «температура», як стан того чи іншого фізичного явища. А ось вже мислення у залежності від особистих відчуттів і якихось індивідуальних мірил поділяє його на «холодно», «прохолодно», «тепло», «гаряче» та ін. Якістю особистості є та або інша чеснота, яка може бути розвинута в різній мірі. Жадібність - це всього лише недолік щедрості, дурість - недолік розуму, зухвальство - виховання. - Чесно кажучи, я не бачу жодної різниці. Недолік або гріх - чи не однаково? - Недолік, брак - це всього-на-всього відсутність чого-небудь. Він не може існувати об'єктивно. Якщо взяти порожню діжку, то чи зможеш ти сказати точно, чого саме в ній немає? Ні, не зможеш, позаяк в неї можна помістити будь-що. Але якщо в неї насипали, скажімо, пісок, то ти вже маєш можливість оцінити його кількість. Недолік - вигадка, гра розуму, спосіб мислення. За межами розуму його немає і бути не може. Лише розум оцінює рівень наявності того, що об'єктивно існує, порівнює цю кількість зі своїми суб'єктивними критеріями-відчуттями та виносить вирок: «Малувато буде! Потрібно ще от стільки-то, аби було достатньо». Ось саме це «стільки-то» - тобто суб'єктивну необхідність - і називають недоліком. Брак чесноти свідчить лише про те, що вона є, але ми вважаємо, що її недостатньо замало. Тобто існує певний потенціал для її розвитку, є можливість її зростання, примноження. А от гріх - це вже, по суті, тавро, яким позначають людину. Усвідомлення браку чесноти спонукає до дії, спрямованої на те, аби розвинути цю чесноту. Тоді як гріх принижує людину, скидає її у стан страху і змушує виправдуватися або навіть брехати. Все залежить лише від точки зору, тобто від того, на чому ти акцентуєш свою увагу. Якщо на чомусь гарному - кажеш про рівень розвитку чесноти, якщо на поганому - про гріх. - Але ж існує один із законів пізнання - закон єдності та боротьби протилежностей. Він стверджує, що кожний об'єкт містить у собі протилежності, які можуть перебувати лише у відносній єдності та абсолютній боротьбі між собою.
4. БОРОТЬБИ НЕМАЄ
- У світі Духа боротьби немає. Боротьба передбачає ненависть до того, з чим ти борешся. А ненависть - це руйнування. Руйнування ж не властиве для Духа. Ти не повинен боротися задля того, аби перемогти, подолати та підкорити. Ти повинен шукати гармонію між протилежностями, не зіштовхувати їх у непримиренній ворожнечі одне до одного, а гармонізувати, розвиваючи кожне з них. Боротьба - це протиставлення себе, своїх ідеалів відносно навколишнього світу. Боротьба - це агресія, яка не може обернутися нічим іншим, окрім агресії та ненависті у відповідь. Боротьба - це напад у розрахунку подолати супротивника, а не прагнення встановити з ним безконфліктні та гармонійні стосунки, спрямовані на обопільний і взаємовигідний розвиток. Людина, яка ще не вирвалася за межі відчуттів і психології тварини, на агресію проти себе відповідає страхом і втечею. А от людина, яка вже спромоглася подолати цю межу, але все ще діє у межах примітивного егоцентризму, гордині та неприборканої зарозумілості, на агресію проти себе відповідає страхом, ненавистю та агресією, яка часто-густо може бути ще більш огидною, аніж агресія того, хто на неї нападає. Але, виграючи тактично, людина безумовно програє стратегічно. Уявна перемога згодом обертається приголомшливою поразкою, позаяк нищівним фактором у цьому разі виявляється не агресія супротивника, а лише та винятково власна ненависть. Той, хто зміг подолати свою тваринну природу та вирвався за межі плоті і плотської філософії «око за око, зуб за зуб», на агресію проти себе навряд чи відповість агресією. Захищати себе без агресії та ненависті у відповідь, віддячувати добром за зло та любов'ю за ненависть, може лише досконала людина. Звичайно, вона може програти тактично, однак стратегічний виграш тут безперечний, позаяк творчим фактором у цьому випадку виступає власна, я повторюю - власна, любов. Допоки людина, яка вважає себе духовною особистістю, буде боротися з матеріальним світом і усім, що його супроводжує, як із результатом зла і мороку, або ж матеріаліст - проти духу, як прояву темного невігластва, переможуть лише зло, морок і темне невігластво. Людина ж знову програє, бо виграш полягає не у боротьбі чи то протистоянні двох засад її єства, а лише у їхній гармонійній співпраці. Оскільки дух - це суть матерії, а матерія - це форма прояву духу. Гармонія між матерією та духом - це як вдих і видих, як розширення та стискання серця, як чоловічий та жіночий принципи, що разом створюють життя, а нарізно призводять лише до занепаду та смерті. - Ти хочеш сказати, що людина має скоритися злу і більше ніколи не боротися з ним? - насторожився я. - Я хочу лише сказати, що людині необхідно зрозуміти, що зла немає, а тому і боротися ні з чим. Зло - лише витвір її розуму. Проте, як власне і протилежності, якими ви зазвичай оперуєте. «Тепло» і «холод» - це протилежні категорії розуму. Але хіба у Всесвіті тепло бореться з холодом? Хіба «високо» прагне перемогти «низько»? Хіба світло намагається здолати темряву? Ні. Світло лише поширюється у просторі. Що йому до темряви? Де є воно, там темряви немає, і бути не може. Світло всього-на-всього робить свою «справу». Коли ви усвідомите, що насправді нема з чим боротися, окрім власних хибних переконань та уявлень, то почнете сприймати світ зовсім інакше. Ні, я не стверджую, що не треба діяти! Ще й як треба. Але надто важливим є те, на що саме ви спрямовуєте цю дію. Можна створювати гармонію, але й можна руйнувати безлад. Дії з першого погляду дуже схожі - безлад зменшується, гармонія збільшується, Та от тільки наголос цих дій зовсім різний і надзвичайно різне їхнє підґрунтя. Любити добро це зовсім не одне й те ж, що ненавидіти зло. Любити грішника - це зовсім не одне й те ж, що й ненавидіти його гріх. У першому випадку вчинками людини керує любов, у іншому - ненависть. І вже цілковито байдуже, проти чого саме цю ненависть спрямовано - проти зла чи проти добра. Головне те, що ця ненависть міститься в середині вас самих. Вона захоплює у полон ваші серця, видавлюючи звідти Божественне єство - любов. А де існує ненависть, там немає і не може бути любові. Насправді ж, навіть грішників взагалі не існує - є лише різний рівень досконалості, чесноти, святості. - Якось, - я пригадав одну історію, яку почув колись давно. «Тепер вже у минулому житті!» - зметикував я і мимоволі пересмикнув плечима, - мати Терезу (Калькуттську) запитали, чи не приєднається вона до маршу проти війни. Та відповіла, що якби вони повстали не ПРОТИ війни, а ЗА мир, то вона б із превеликим задоволенням долучилася б до них. - Все вірно. Ти завжди даєш силу тому, на що звертаєш свою увагу. Виступаючи проти чогось (навіть найгіршого!) ти породжуєш у собі ненависть, гнів, а отже у підсумку сприятимеш примноженню зла. Виступаючи за щось добре - ти вирощуєш у собі творення та добро. Таким чином, діяти необхідно. Але діяти необхідно заради творіння, а не руйнування.