От і зараз мікроробот тихо висів у нерухомому повітрі центрального приміщення об’єкта, наче комар у великому сараї. Транслюючи вид унизу «з пташиного польоту», літаючий шпигун тихо кружляв над людьми, які й не підозрювали про його існування. То були науковці — фахівці з різних галузей знань. Поки PH2 над ними кружляв, Дельта-Один помітив два знайомі обличчя, які нахилилися одне до одного, про щось розмовляючи. То був сигнал до дії: командир наказав Дельта-Два опустити пристрій і підслухати розмову.
Маніпулюючи джойстиком, Дельта-Два увімкнув звукові сенсори робота, націлив умонтований у нього параболічний підсилювач і почав спускати літаючого шпигуна, аж поки той не опинився за кілька футів над головами науковців. Чутність була слабкою, але достатньою.
— Ніяк не можу в це повірити, — казав один фахівець.
Попри те що він прибув сюди дві доби тому, збудження в його голосі і досі не згасло.
Здавалося, його співрозмовник відчував не менший ентузіазм.
— Ти коли-небудь у житті думав, що станеш свідком чогось подібного?
— Ніколи, — відповів перший науковець, сяючи від захвату. — Для мене це й досі як прекрасний сон.
Дельта-Один почув, що хотів. Було ясно, що всередині об’єкта все йшло так, як і планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мікроробот від двох науковців і спрямував його до схованки. Він загнав його до «ангару» — потаємного місця біля циліндра електрогенератора. І батареї живлення PH2 одразу ж почали заряджатися для нового завдання.
6
Гелікоптер мчав у вранішньому небі, а Рейчел Секстон подумки губилася в сьогоднішніх химерних подіях. І лише тоді, коли MH-60G блискавично проскочив повз Чезапіцьку бухту, вона збагнула, що вони летять у зовсім іншому напрямку. Сум’яття, що вмить спалахнуло в її душі, одразу ж змінилося на страх.
— Гей! — крикнула вона пілоту. — Що ви робите? — Її голос ледь пробивався крізь гуркіт лопатей і виття турбіни. — Ви ж мали відвезти мене до Білого дому!
Пілот похитав головою.
— Вибачте, пані. Цього ранку президент не в Білому домі.
Рейчел спробувала пригадати, чи говорив Пікерінг щось конкретне про Білий дім, чи то їй здалося.
— А де ж тоді зараз президент?
— Зустрінетеся з ним в іншому місці.
Ось тобі й маєш!
— Де це, в іншому?
— Вже недалеко звідси.
— А можна уточнити?
— Через шістнадцять миль.
Рейчел гнівно встромила погляд у пілота. Цьому типові місце серед політиків, а не за штурвалом гелікоптера.
— А від куль ви теж так вправно ухиляєтеся, як і від моїх відповідей?
Пілот промовчав.
Щоб перелетіти через Чезапіцьку бухту, гелікоптерові знадобилося менш ніж сім хвилин. Коли попереду знову з’явився суходіл, пілот звернув машину на північ і погнав її вздовж берега вузенького півострова, де Рейчел побачила кілька злітно-посадкових смуг та будівель, схожих на військові об’єкти. Пілот почав знижуватися саме туди, і Рейчел здогадалася, що то було за місце. Шість пускових майданчиків та закіптюжені ракетні башти слугували доброю підказкою, а для особливо нетямущих на даху однієї з будівель виднівся напис величезними літерами: ВОЛЛОПС-АЙЛЕНД.
Воллопс-айленд був одним із найстаріших пускових майданчиків НАСА. І досі використовуваний для запуску супутників та випробувань експериментальних літальних апаратів, Воллопс був чимось на кшталт неофіційної закритої бази НАСА.
Президент на Воллопс-айленд? Повне безглуздя!
Пілот вирівняв гелікоптер відносно трьох злітно-посадкових смуг, що простягнулися уздовж вузького півострова. Здавалося, вертушка прямувала до дальнього кінця смуги, що розташовувалася по центру.
Машина почала опускатися.
— З президентом ви зустрінетеся в його кабінеті.
Рейчел повернулася до пілота — чи не жартує він, бува?
— Президент Сполучених Штатів має кабінет на Воллопс-айлснд?
Але вигляд у пілота був абсолютно серйозний.
— Пані, президент Сполучених Штатів має свій кабінет там, де забажає. — І він показав на кінець смуги, де мерехтіли обриси велетенського літака.
Серце Рейчел мало не зупинилося. Навіть на відстані півкілометра вона безпомилково впізнала блакитний корпус модифікованого «Боїнг-747».