Выбрать главу

— Привіт, Рейчел! — Батько клацнув телефоном і підвівся, щоб цьомнути доньку.

— Привіт, татку, — відповіла вона, але не поцілувала.

— У тебе змарнілий вигляд.

«Почалося», — подумала Рейчел.

— Я отримала твоє повідомлення. Що сталося?

— А мені що — вже не можна запросити свою доньку на сніданок?

Рейчел давно призвичаїлася, що батько рідко коли запрошував її зустрітися, не маючи при цьому якогось прихованого мотиву.

Сенатор відсьорбнув кави.

— Ну, розповідай — як твої справи?

— Справ багато. А я бачу, твоя кампанія проходить успішно.

— Заради Бога, тільки не про це. — Секстон нахилився над столиком і стишив голос: — А як той хлопець із Держдепартаменту, з яким я тебе познайомив?

Рейчел зітхнула, переборюючи бажання поглянути на годинник.

— Татку, я й справді не мала часу йому зателефонувати. І, будь ласка, припини...

— Треба вчитися викроювати час для важливих речей, Рейчел. Без кохання все решта не має сенсу.

Їй одразу ж спали на думку кілька варіантів дотепної відповіді, але Рейчел визнала за краще промовчати. Бо батько полюбляв повчати і це йому добре вдавалося.

— Татку, ти хотів мене бачити? Сказав, що це — щось важливе.

— Так, важливе. — Він прискіпливо подивився на неї.

Рейчел відчула, як під цим поглядом розтала перша лінія її оборони, і подумки чортихнулася, віддаючи належне непереборному шармові свого батька. Сенаторові очі були подарунком долі, і Рейчел відчувала, що цей подарунок зможе довести його аж до Білого дому. Він запросто міг наповнити ці очі слізьми, а за мить — осушити їх і перетворити на кришталево чисте вікно душі, крізь яке він подає руку довіри всім і кожному. «Вся справа — в довірі», — полюбляв казати її батько. Сенатор уже давно втратив довіру Рейчел, але натомість швидко завойовував довіру всієї країни.

— Маю дещо тобі запропонувати, — мовив сенатор Секстон.

— Стривай, дай здогадатися, — відповіла Рейчел, намагаючись відновити свої оборонні позиції. — Якийсь багатий та відомий холостяк шукає собі молоду дружину?

— Люба, не треба себе дурити. Ти не така вже й молода.

У Рейчел з’явилося вже знайоме боязке відчуття, яке часто супроводжувало її зустрічі з батьком.

— Я хочу кинути тобі рятувальний круг, — сказав він.

— А я й не знала, що тону.

— Ти — не тонеш. Тоне президент. І тобі слід зіскочити з корабля, поки не стало запізно.

— Здається, ми вже про це говорили, еге ж?

— Подумай про своє майбутнє, Рейчел. Можеш піти працювати до мене.

— Сподіваюся, ти не для цього запросив мене на сніданок?

У фасаді напускного спокою сенатора з’явилася маленька тріщина.

— Рейчел, ти не можеш не розуміти, що твоя робота з ним кидає тінь на мене. І на мою кампанію.

Рейчел зітхнула. Вони з батьком уже не раз про це говорили.

— Татку, я працюю не на президента. Я з ним навіть не знайома. Я працюю в Ферфаксі, заради Бога!

— Політика — це чисте сприйняття, Рейчел. І тому зовні виглядає так, наче ти працюєш саме на президента.

Рейчел перевела подих, намагаючись стриматися.

— Я доклала багато зусиль, щоб отримати цю роботу, татку. І тому не збираюся її кидати.

Сенатор звузив очі.

— Знаєш, часом твій егоїзм і справді...

— Сенаторе Секстон! — мовив репортер, несподівано вигулькнувши біля столу.

Настрій сенатора одразу ж пом’якшав. Рейчел невдоволено простогнала і взяла булочку з кошика, що стояв на столі.

— Я Ральф Сніден з «Вашингтон пост», — продовжив журналіст. — Можна поставити вам декілька запитань?

Сенатор посміхнувся і промокнув рота серветкою.

— Із задоволенням, Ральфе. Тільки поспішай. Я не люблю пити охололу каву.

Репортер нещиро засміявся.

— Звісно, сер. — Він витяг мініатюрний записувальний пристрій і увімкнув його. — Сенаторе, ваші виборчі телевізійні ролики закликають законодавчу владу забезпечити однакові зарплати для жінок та чоловіків, а також зменшити податки для новостворених сімей. Ви можете коротко обґрунтувати ці вимоги?

— Аякже. Просто я великий симпатик сильних жінок та міцних родин.

Рейчел ледь не вдавилася своєю булочкою.

— До речі, про сім’ї, — продовжив репортер. — У ваших виступах ви багато уваги приділяєте освіті. І пропонуєте дуже суперечливе скорочення декотрих бюджетних витрат заради збільшення фінансування державних шкіл.