Рейчел відчула, що півхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, аніж півхвилини.
— Ось цей перший зразок, — сказав Коркі, показуючи на блискучий чорний камінь, — метеорит із металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктиці кілька років тому.
Рейчел уважно придивилася до камінця. Він мав явно позаземний вигляд — булька важкого сіруватого заліза з обсмаленою та почорнілою зовнішньою кіркою.
— Цей обвуглений зовнішній шар називається «кора плавлення», — пояснив Коркі. — Вона утворюється в результаті дії надзвичайно високих температур під час входження метеорита в атмосферу. Всі метеорити мають таку обвуглену кірку. — І Марлінсон швидко перейшов до другого зразка. — А оцей зветься «кам’яно-залізним метеоритом».
Рейчел поглянула на камінь і відзначила, що він теж був обвуглений. Однак він мав світло-сірий колір, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментів — як у дитячому калейдоскопі.
— Гарненький який! — сказала Рейчел.
— Та що ви кажете, він просто розкішний! — І Коркі цілу хвилину розводився про високий уміст олівіну, що давав зеленуватий відблиск, а потім драматичним жестом узяв третій — останній — зразок і подав його Рейчел.
Вона взяла метеорит у руку. Цей камінь, сірувато-брунатного відтінку, нагадував граніт і був важчий за аналогічні земні камені, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення — обсмалена зовнішня поверхня.
— А оце, — мовив Коркі, даючи зрозуміти, що лекція добігає кінця, — типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенішого типу метеоритів. Понад дев’яносто відсотків знайдених на землі метеоритів підпадають під цю категорію.
Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, — шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руці, був схожий на звичайний земний камінь. За винятком обвугленої поверхні, він мав такий вигляд, наче його знайшли на березі моря.
Очі Коркі аж світилися від збудження.
— Метеорит, похований під кригою отут, на льодовику Мілна, — це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаєте. Кам’яні метеорити майже ідентичні нашим земним каменям вулканічного походження, і тому їх важко виявити. Це стає можливим завдяки суміші легких силікатів — польового шпату, олівіну та піроксену. Начебто нічого особливого.
«Та отож», — подумала Рейчел, віддаючи зразок.
— Цей метеорит схожий на звичайний камінь, який поклали до каміна і який там обвуглився.
Коркі вибухнув сміхом.
— Це ще той камін! Доменна піч і близько не здатна відтворити той жар, який відчуває метеорит, входячи в атмосферу Землі. Вони спопеляються!
Толланд із розумінням посміхнувся Рейчел.
— Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови.
— Візьмімо ось це, — сказав Коркі, беручи у Рейчел зразок метеорита. — Уявімо, що цей прибулець має розмір завбільшки з будинок. — 3 цими словами він підняв метеорит над головою. — Ось він пливе у космосі, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космічним холодом — мінус сто градусів за Цельсієм.
Толланд тихенько посміювався, вочевидь, він уже не раз був свідком театральної постановки «Прибуття метеорита на острів Елсмір» у виконанні Коркі.
Марлінсон почав поволі опускати зразок.
— Наш метеорит рухається до Землі. І коли він підлітає надто близько, сила земного тяжіння захоплює його, він прискорюється, прискорюється...
Рейчел спостерігала, як Коркі відтворює траєкторію метеорита, зображуючи його прискорення під дією сили тяжіння.
— І ось він уже мчить із шаленою швидкістю! — вигукнув Марлінсон. — Понад десять миль за секунду — це тридцять шість тисяч миль за годину! На висоті 135 кілометрів над поверхнею Землі він починає зазнавати дії атмосферного тертя. — Коркі несамовито затряс камінець, наближаючи його до крижаної долівки. — Впавши нижче ста кілометрів, він починає світитися! А тим часом щільність атмосфери зростає і тертя стає неймовірно сильним! Повітря довкола метеорита теж розжарюється, і матеріал на його поверхні плавиться від високої температури. — Коркі зашипів і забулькав, додаючи звукових ефектів до своєї розповіді. — Ось він швидко промайнув позначку вісімдесят кілометрів, і його поверхня нагрівається до восьмисот градусів Цельсія!
Рейчел спостерігала, не вірячи своїм очам, як лауреат премії з астрофізики з хлопчачим ентузіазмом стрясає метеорит, булькає і сичить.