ПЕРЕДМОВА
УВАГА!
Присутня доволі велика кількість ненормативної лексики та поведінки!
Думка автора може не співпадати з думками та діями героїв даного твору.
Права на цитовані пісні належать виключно правовласникам та/або виконавцям.
Всі персонажі та події є вигаданими та не мають за собою жодних реальних прототипів, окрім деяких конкретно вказаних екземплярів.
На цьому попередження завершене.
Отож, якщо все вищевказане вас влаштовує, то
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
НАСТАНОВЧА ІНФОРМАЦІЯ
Для максимального заглиблення та найбільш правильного сприйняття контексту та подій даного твору рекомендується під час читання прослуховувати пісні гуртів та виконавців:
- F.P.G («Бойцовский клуб», «Думай!», «Ломай», «Ночь», «Сердце», «Хана», «Я»)
- Louna («1.9.8.4.», «Время X», «Люди смотрят вверх», «Моя оборона», «Штурмуя Небеса»)
- Гражданская Оборона («Беспонтовый пирожок», «Вечная весна», «Всё идёт по плану», «Государство», «Зоопарк», «Моя оборона»)
- Операция Пластилин («Босиком по городу», «Государство», «Построй себя сам», «Самый лучший день», «Синдром Свободы», «Фестиваль пакетов»)
- ПОРНОфИЛЬМЫ («Арест», «Империя», «Карма Рабочих», «Нищета», «Про Вас», «Рабы, «Продавец – консультант», «Страна Глухих», «Экраны»)
- Электрические Партизаны («Вечный джаз», «За острый край», «Моя оборона», «Рок-н-ролл Стар», «Смерти не было»)
- Янка Дягилева («Деклассированным элементам», «Домой», «Мы по колено», «От большого ума», «По трамвайным рельсам»)
або композиції, що йдуть епіграфами до розділів.
Всі композиції прослуховуються виключно на Ваш страх та ризик.
Прослуховування не є обов’язковим.
На цьому бажаю приємного чтива та позитивних емоцій.
Пролог
«Сломай себе ноги, сломай себе руки,
Разбей себе голову! Чем это хуже
Махрового быта, жиреюшей скуки
И мыслей о том, что кому-то ты нужен?
Посмотри на себя – на кого ты похож?
Ты жующий и гадящий труп…»
F.P.G,
«Бойцовский клуб»,
2004.
На старий обшарпаний вокзал завітало вранішнє сонце та залило все своїм сліпучим теплим промінням. Все, включаючи самотню постать на лавці під стінкою. Даною постаттю був хлопець років двадцяти двох, з рюкзаком в руках та поглядом, спрямованим кудись на підлогу.
Він так сидів, допоки не відчинились двері і до залу не зайшла ще одна постать. Крок, ще один – і тінь перетворилася в хлопця на кілька років старшого у дірявих на колінах джинсах, кедах та шкіряній куртці з купою нашитих залізяк. Волосся пофарбовано у синій колір, що безумовно доволі дивно. Хоча кому як. Звичайним людям – дивно, а панкам (яким, як ми й розуміємо, є даний персонаж) – анітрохи.
Отож, панк пройшов через усю залу та спинився біля хлопця на лавці:
— Тут не зайнято?
— Ні, – відповів той, кинувши косий погляд.
— Ну, і чудово, – усміхнувся синьоволосий та всівся на лавку. Потім запитав: – І що у тебе сталося?
Хлопець знову перевів на нього погляд, взяв в руку свій рюкзак і сказав:
— Вибач, я, певне, зайняв твою лавку. Я сяду деінде.
— Та нафіга? Вона моя рівно настільки, наскільки і твоя. І все-таки, що трапилось?
Дивно, але цій з вигляду доволі химерній та агресивній особі таки хотілося розповісти усе в найменших подробицях. Виникало таке відчуття, що йому точно можна. Він вислухає, дасть пораду і все зміниться на краще.
— Я з дому пішов, – мовив хлопець за мить. – Посварився з братом. Ми живемо з ним разом після смерті батьків. Зазвичай ми нормально ладимо, але після того, як я скінчив університет, він почав щодня мені морочити голову. Йому не подобається робота, куди я влаштувався. Йому не подобається як я готую. Йому не подобаються люди, з якими я спілкуюсь. Через нього я розсварився зі всіма друзями… Та і взагалі…
— І тому ти сидиш тут?
— Так, тому я сиджу тут. Хоча на що я чекаю? Хто його знає… Просто чекаю на щось…
— Знаєш, а пошли його куди подалі. Просто прийди, збери свої манатки, вистав їх за межі квартири і скажи «Пішов ти нахуй, виродок!». І все. І піди жити так, як хочеться тобі, а не так, як скаже він.