— Проїхали…
Решту суботнього вечора ми так само тусуємось на даху, споглядаючи на місто, слухаючи з плеєра панк-гурти та розмовляючи ні про що та про все відразу.
Під кінець Сем каже:
— І зараз, власне, настала мить здійснити те, заради чого ми сюди прийшли.
— І що ж це? – запитую я, насторожившись.
— Ми знаходимось у найвищій точці міста. Думаю, саме звідси можна послати все місто нахуй.
— Що? Навіщо?
— Що за дурне питання, Жека? Як це навіщо? Для того, щоб змогти послати всю систему, як це в свій час зробив я, необхідно послати хоча б деяку її частину. Місто – найоптимальніший варіант.
— Але ні… Я…
— Бляха, ти знущаєшся? Давай! Викажи місту свою позицію! Давай, старий! Не сци! Все буде нормально!
Я підходжу до краю даху, окидаю поглядом місто, набираю в легені повітря і… відходжу від краю.
— Піздєц, – робить висновок Сем. – Бобік здох?
— Це неправильно… – кажу я у виправдання.
— Що неправильно? Послати систему, яка тобі не до вподоби? Якого хєра це неправильно? Чи тобі таки це все подобається?
— Ні… Анітрохи…
— Давай! Я ж не кажу голяка затанцювати на площі, чи трахнути когось в барі на столику! Хоча це було б доволі оригінально. Я пропоную просто послати це все місто! Давай! Я вірю в тебе!
— Але…
— Давай!
Я знову набираю повітря і підходжу до краю даху. Набираю повітря, заплющую очі і чую позаду шепіт Сема «Давай, чувак». Підбадьорений я відкриваю рот, але так звуку з себе і не видавлюю…
— Я фігєю… – каже Сем. – Я так бачу, без мене нічого зробити не можеш. Якщо я це зроблю, ти повториш?
— Так, – киваю я. – Мабуть…
— Окей, – шморгає носом Сем, підходить до краю даху і кричить на всю горлянку: – ІДИ ТИ НАХУЙ!!!
Потім розвертається до мене і усміхнено слухає луну, яка котиться містом.
— Давай, – киває мені.
Підходжу до краю, заплющую очі, набираю повітря та так нічого і не кажу. Я переводжу подих і тієї ж миті знизу доноситься рятівний окрик:
— Та що ж це таке? Я зараз міліцію викличу.
— Вшиваємось, – кидає Сем і ми разом збігаємо сходами на перший поверх, вибігаємо з під’їзду та летимо у напрямку зупинки.
Там сідаємо у маршрутку і вже по дорозі віддихуємось.
— Нічого, – усміхається Сем. – Ти зможеш. Одного разу ти таки зможеш.
— Мабуть, – відповідаю я. – А що було б, якби таки хтось викликав міліцію?
— Значить ми добряче так тікали б. Та не парся. Не викликали ж, так? Та і взагалі, ну їх нахуй!..
Автор приостановил выкладку новых эпизодов