Доти я був дурненький і безтурботний. Ніколи не знаходив часу на роздуми. Я тільки те й робив, що лазив по деревах, спускався, мов навіжений, на велосипеді з усіх можливих пагорбів і раз у раз натирав собі садна.
Але тепер усе змінилося.
Я перестав шкірити зуби й багато над чим став задумуватися. На уроках малювання малював тушшю вже не кумедних чоловічків, а похмурі кубічні образи дерев і голих губатих жінок, що змусило мого вчителя малювання подивитися на мене іншими очима. Над усе я вподобав сірі та блідо-руді барви.
Вечорами я сидів удома й читав книжки з психології та графології, що пасували до моєї нової зовнішності.
А часом годинами блукав надворі, де від вуличного світла золотом і багрянцем вилискувало листя й поволі падало додолу. Я виробив собі нерозбірливий закрутистий почерк, що свідчив про неабиякі розумові здібності.
Та осінь була початком великого змагання.
Досі я не виявляв ніякого зацікавлення до писання творів. Нашкрябавши кілька сторінок, я стрімголов мчав на вулицю Енґельбректа до продавця гарячих сосисок, де всього за десять ере можна було підкріпитися сосискою з гірчицею. Проте разом із прищами виросла й моя літературна пиха. Тепер я невтомно мережив папір новим закрутистим почерком.
Мені забаглося перевершити всіх. Мій суперник звався Єран. Він теж ходив у прищах і найкраще в класі знав шведську мову. Цей худорлявий хлопчина виріс на класиці світової літератури. Його мама викладала шведську, а тато був доцентом історії літератури. Тож мені треба було багато чого надолужити. Мій тато працював усього лиш зубним лікарем.
Тим часом несподіваний успіх мені приніс твір на тему «Людина, якою я захоплююсь». Я написав про свого знайомого причинного дідуся зі шхер, а Єран — про сухореброго індійця на ім’я Ґанді. Тоді я вперше взяв гору над Єраном. Наш вимогливий лисий учитель на берегах мого твору вивів: «Молодець!».
В обідню перерву ми з Єраном подалися на Хмільник до кіоску ласощів. Я підбадьорливо всміхався до Єрана.
— Скажи, а про індійців справді важко писати? — спитав я.
Єран не всміхався. Він витріщився на мої прищі.
— Тобі просто пощастило, — відповів він. — Наступного разу я знов тебе перевершу.
— Поб’ємося об заклад? — спитав я.
— Якщо тобі так хочеться, — відповів він. — Закладімося на молочний коктейль.
— Гаразд. Або на морозивний банановий десерт, — сказав я.
Я любив морозивний банановий десерт. Він складався з трьох кульок морозива, поверх яких лежали шматочки банана, политі смачною шоколадною підливою, та збитих вершків із горіховими крихтами. Маючи гроші, його можна було купити в елітному барі на вулиці Бірґера Ярла.
Наступного разу, після того, як нам роздали твори, Єран наминав саме той десерт. Зручненько вмостившись у барі на високому стільці, він задоволено смоктав через трубочку підливу. Його прищі на радощах аж пашіли. Він переміг у темі «Мрія». А мене за якихось десять хвилин було вражено в саме серце. Учитель гарним почерком написав на берегах мого зошита: «Слабенько. Удосконалюй свою мову!».
— Бачиш, — сказав Єран. — У тебе немає шансу. Тепер здаєшся?
— Дідька лисого, — відповів я. — Нізащо не здамся.
Єран облизав тонкі губи й мовив:
— Тут до біса смачна шоколадна підлива.
— Атож, — згодився я. — Але вона, мабуть, погано впливає на шкіру.
І я пішов надвір. Повз мене зі скреготом пробігали трамваї, небо було сіре, холодне, і на мій потемнілий чуб сідали перші сніжинки. «Буде ще другий семестр, — подумалось мені. — І тоді ми побачимо!»
Мені хотілося отримати в подарунок на Різдво «Шведський академічний словник».
На зимових канікулах я старанно готувався. Наловчився ставити дуже гарний підпис. Навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Замащуючи свої прищі клерасилом, я написав кілька листів експериментальною прозою Аґнеті, що мешкала на Замковій вулиці в Ерб’ю. Вона жодного разу не відповіла, а коли якось я хотів був підійти до неї, відразу ж дременула на протилежний бік вулиці.
З початком весняного семестру я почав курити. Крізь хмару диму я вгледів бліде Єранове обличчя, що випірнуло переді мною саме того дня, як ми мали писати твір.
— Може, відразу домовимося про коктейль? — спитав він.
— Гаразд, домовимося, — відповів я. — 3 полуницею!
Твір я писав у чудовому настрої. Тепер ніхто не дорікне, що я не вдосконалив мови! Напохваті в мене була ціла купа дивовижних слів зі «Шведського академічного словника». Таких як «абстинент», «персона ґрата» й «екстатичний». Вони всі мене так захоплювали, що я раз за разом тулив їх туди, де, здавалось би, вони були до речі.