— Розумію, — пробурмотів я, геть спантеличений. — Але... в стенограмі допису написано, що ви безробітна. І я не знайшов вас за вказаною там адресою.
Вона пересмикнула плечем.
— Нафтова галузь, якщо ви не знаєте, переживає важкі часи. Я пропрацювала дванадцять років в «Елфі» у Ставангері, але довелося звідти піти пів року тому. Я тимчасово повернулася додому, до Бергена, винайняла дешеве помешкання на перехідний період. Потім пожила кілька місяців в Іспанії, у батьковій родині, доки врешті-решт знайшла нову роботу.
— Де саме?
— Інженерна фірма в Кукстаді. На щастя, ще не всі в цій галузі опустили руки.
— А того дня, про який запитували в поліції, ви були в помешканні брата?
— Так.
— Ви певні, що були там саме того дня?
— Абсолютно. Напередодні він повернувся з «Куша».
— Маєте на увазі, з «Палаючого куща»?
Жінка кивнула.
— Так, його називають просто «Кущем». Брат був на реабілітації і відразу ж перевищив дозу, як це зазвичай буває. Вони забувають, що їхній організм не витримує великих доз після певного періоду абстиненції. У кожному разі, я була там того дня, коли він повернувся з лікарні, це просто перевірити.
— Скільки часу провели в помешканні?
— Забрала брата десь в обід і просиділа до опівночі. Довше не витримала.
— А що там робив Адам Лід? Ви його, до речі, знаєте?
— Знаю, хто це. Він був у помешканні, коли я прийшла й коли пішла звідти. Вони зі Стейном валялися увесь той час у нірвані.
— Певні?
— Цілком, — твердо відповіла Жанетте.
— Дякую, що прийшли, — сказав я, навіть не вставши з-за столу, коли жінка попрощалася і пішла.
Вона щойно знищила вщент мою стратегію і покинула мене на дрейфуючій крижині далеко в океані. Принаймні так мені здавалося тієї миті.
Розділ 33
Сюнне сиділа, підперши підборіддя рукою і задумливо дивлячись перед собою.
— Ти віриш, що Жанетте Коста каже правду?
— Навіщо їй брехати? Вона ніяк не пов’язана з Адамом Лідом, він лише друзяка її брата. І, випереджаючи твоє запитання: так, я перевірив і встановив, що вона є тією, ким назвалася. Телефонував її роботодавцеві.
— Чудово, — сказала Сюнне. — Можемо забути про Адама Ліда як кандидата на роль злочинця.
— На жаль, — безрадісно погодився я, ще досі не оговтавшись від зустрічі з Жанетте Костою. — Треба було все з’ясувати ще раніше, а не приймати за даність, що Жанетте просто наркоманка, якою можна вертіти на суді, як заманеться.
— Так, треба було, — погодилась Сюнне. — Я ж казала, надто воно все добре складається, щоб бути правдою, але не варто марнувати час на самодокори. Час поглянути на справу під іншим кутом, Мікаелю.
— Тому я й попросив тебе глянути на неї, — буркнув я трохи сердито.
— Я спробувала уявити хід думок прокурора, — мовила Сюнне. — Вона могла б задовольнитися звинуваченням Юсефа Мардала в убивстві, але чомусь ще додала зґвалтування. Навіщо?
— Бо... бо хотіла використати згвалтування, як мотив убивства, — поволі тягнучи слова, відповів я.
— Я теж так думаю, — погодилася Сюнне.
— Убивця убиває, щоб приховати зґвалтування. Або... вбивство і зґвалтування від самого початку взаємопов’язані.. Він убиває у стані сексуального збудження. Згвалтування і вбивство — дві сторони одного злочину. Одне призводить до іншого.
— Саме так, обидва сценарії імовірні.
— Якщо я зумію поставити під сумнів головну передумову звинувачення: зґвалтування Барбари, то вся прокурорська схема розвалиться. Не буде мотиву для вбивства.
Сюнне задоволено всміхнулася.
— Правильно!
— Юсеф увесь час наголошує, що Барбара відчувала до нього сексуальний потяг, — сказав я; мої думки крутилися шаленим вихором. — Єдиного разу, коли я бачив їх разом, подумав про те саме. Він збуджував її. Але ж я не можу свідчити. До того ж, це було нічим не підкріплене особисте враження. А якби я знайшов свідка, який зміг би підтвердити, що Барбара Бломберг жадала близькості з Юсефом Мардалом, відчувала до нього хіть? Таке свідчення могло б зруйнувати теорію зґвалтування?
— Цілком! Якщо й не повністю зруйнує, то дасть тобі добрий шанс. Нащо йому убивати жінку, яка хотіла з ним переспати!
— От власне!
— А ти маєш свідка?
— Здається, маю...
Сюнне глянула на мене.
— Певний?
— Якось Геллє натякала. Я запитав, чи вабить жінок до Юсефа, а вона відповіла, що принаймні Барбару вабить, і вона була б не проти опинитися з ним у ліжку.
— Геллє Мьорк таке казала?
Я кивнув.
— Хочеш викликати колишню коханку свідком захисту? Але чи розумно це? — засумнівалася Сюнне.
— Чому ні? Якщо її свідчення зможуть допомогти справі, то все окей.
Сюнне похитала головою, закусивши нижню губу.
— Як на мене, ліпше тобі забути про неї і далі жити своїм життям.
— Я й живу далі, — буркнув я доволі холодно. — Мені треба виграти справу. Ще якісь ідеї?
Інших ідей Сюнне не мала.
Сюнне пішла, а я ще сидів у кабінеті. Що довше я думав, то виразніше розумів: якщо я сам матиму достатньо сумнівів у зґвалтуванні Барбари Бломберг, можна буде сподіватися на успіх справи.
Усе, що потрібно, поставити Геллє кілька запитань У суді.
А я це зумію.
Розділ 34
Як і передбачила Сюнне, останні тижні перед судом минали, на прикрість, дуже швидко. Я мотався між конторою і тюрмою ледь не через день. Дедалі більше вбачав у цьому потребу. Юсеф Мардал хоч і був людиною з інтелектом, але мав свої слабкості.
Слабкості, від яких адвокатові хронічно боліла голова.
— Так, суд — це вистава, — сказав я. — Але маєш зрозуміти, що в цій виставі не ти головна дійова особа. Ти граєш у ній маленьку другорядну роль.
— Не розумію, навіщо ти це кажеш. Обвинувачення висунули не комусь сторонньому, а саме мені. Моє життя і моє майбутнє поставлені на карту!
— Саме тому ти повинен слухатися мене. Суд у кримінальній справі — не дискусійний форум! Ти не маєш прагнути перемоги в дебатах, не смієш демонструвати, що ти розумніший за прокурора. Це — категорична заборона. Ролі розподілені так, що ставити запитання — виняткове право прокурора, а тобі на них відповідати. З досвіду знаю, що моїм клієнтам, які звикли до зверхності та владності, така поведінка дуже нашкодила. Вони вважали, що можуть грати на своїх умовах, але так ніколи не буває.
З виразу обличчя Юсефа було видно, що я його не переконав.
— Послухай, почав я знову. — Нечасто мені випадає іти в суд з кримінальною справою, яка має шанси на виграш. Ти навіть не уявляєш, який це винятковий випадок. Зазвичай, за законом, прокуратура припиняє подібні провадження. Вони не доводять до суду справи, у виграші яких не впевнені. Я намагаюся тобі донести, що в нас добрі шанси, однак ми маємо свою ахіллесову п’яту, і це — ти, чи радше — твоє «еґо». Якщо зробиш, як я прошу, і приймеш за даність, що це — моя арена, а не твоя, то, можливо, мені вдасться врятувати твою шкіру.
Юсеф, немов здаючись, підняв обидві долоні.
— Згода, пане адвокате! Не гарячкуй!
— Ти добре почув, що я сказав, Юсефе?
Той засміявся.
— Звісно, почув! Ти мусиш навчитися розслаблятись, Бренне, — Юсеф відхилився на спинку крісла, зверхньо дивлячись на мене.
— Я розслаблюся, коли матимемо виправдальний вирок, — буркнув я роздратовано.
— Як справи зі свідками? Маєш готовий список? — запитав Юсеф.
— Ще не зовсім. Юдіт свідчитиме, це однозначно.
— Навряд чи з неї буде багато користі... Хто ще?
— Адам Лід є у списку, але, як я вже казав останнього разу, він не свідчитиме. Його алібі виглядає незаперечним.
— А Тулоси?
— Я заніс їх до списку, ось тільки не певен, чи є сенс їх допитувати.
— Чому ж, не бачу проблеми... Ще хтось?