Наші, адвокатські, дії можна порівняти з саботажем. Ми закидаємо в шестерні механізму гайкового ключа, послаблюємо деякі гвинтики, розхитуємо або ж валимо прокуророву споруду, вказуючи на лакуни, брак логіки, внутрішні неузгодженості.
Конструктивний метод — повна протилежність деструктивному. У цьому випадку вибудовується альтернативна картина подій. Адвокат повинен спробувати переконати суд, що його історія може бути не менш вірогідною, ніж історія, надана прокурором.
Іноді обидва методи можна комбінувати. Я мав намір саме так зробити у цій справі.
Натяк на те, що Барбара Бломберґ сама прагнула сексу з Юсефом Мардалем, мав бути деструктивною частиною плану. Це трохи підірвало б підвалини обвинувачення у зґвалтуванні.
Борд Тулос, як імовірний убивця, — конструктивна частина. Він був моєю альтернативною гіпотезою.
Звичайно, я не міг довести, що саме він убив, навіть ймовірність того, що він скоїв злочин, неможливо довести, але мені це й не було потрібно. Я прагнув лише одного — посіяти зерно сумніву; зерно, яке могло б виколоситися думкою, що, можливо, існує інша істина, ніж істина Ґабріеллє Соммер.
Це те, що називається обґрунтованим сумнівом.
Юдіт Мардал була моїм першим свідком. Я не надто розраховував на неї в суді, тому хотів швидше позбутися її допиту, щоб більше до цього не повертатися. Та й не мала вона що важливого сказати.
Коли я повернувся з обіду, Юдіт вже сиділа на лавці під судовою залою. Щойно побачивши мене, підвелася. Була вдягнена в чорні джинси, чорну футболку і темний кардиган. Волосся, яке завжди звисало їй на очі, зачесане назад і зав’язане тугим кінським хвостом. Зовнішній вигляд Юдіт Мардал дуже навіть викликав довіру. Я привітався з нею за руку. Вона мала маленьку, як у дівчинки, долоньку. Теплу й щиру. Якщо й нервувалася, то я цього не помітив.
— Гарно виглядаєш, Юдіт. Усе буде добре, — сказав я.
Усе й було добре, неймовірно добре. Балакучою її годі назвати, та, з іншого боку, відповіді не зводилися до одного слова. Коли ми сиділи на її кухні, і я розпитував про те, як Юсеф відреагував на смерть Барбари Бломберг, вона лише знизала плечима й сказала, що вони мало про це розмовляли.
Тепер, коли я запитав про те саме, Юдіт, дивлячись мені просто в вічі, відповіла, що Юсеф дуже засмутився.
— У нього був справжній шок. Вона неймовірно багато чим йому допомагала.
— Ви її знали? — запитав я.
Юдіт заперечно похитала головою.
— Не дуже. Зустрічалися кілька разів.
— Ви знали... — я закашлявся. — Даруйте, що запитую, але чи знали ви про інтимні стосунки Юсефа й Барбари Бломберґ?
Юдіт потупила погляд.
— Ні.
— Він колись уже так поводився? Маю на увазі, чи зраджував вам?
— Кілька разів, — вона знову підвела голову. — Але це було давно. Він грав у музичному гурті, як ви знаєте... Деякі дівчата з гурту не проти були з ним переспати.
— А як ви сприйняли його стосунки з Барбарою Бломберґ? Те, що він мав з нею секс?
— Мені було прикро. Звісно ж, мені було прикро.
— Настільки прикро, що ви захотіли б від нього піти?
— Що? Ні, я нізащо не пішла б від нього. Він... він добрий чоловік. Ми давно вже разом, і... я дуже хочу, щоб мій муж повернувся, — сказала Юдіт. — Мені байдуже до Барбари, надто після того, що сталося потім. Я тільки хочу, щоб він повернувся. Мені його дуже бракує...
Бездоганно і... несподівано.
— Пані прокурор? — озвався суддя.
— Дякую, — підвелася Ґабріеллє Соммер. — Маю лише два запитання, пані Мардал. Де був Юсеф, коли вбили Барбару Бломберґ?
Юдіт розгубилася, ніби відчула приховану пастку в словах прокурора.
— Він... він був спочатку в Барбари... хіба ні? А потім прийшов додому.
— Чому ви сказали поліції, що він усе пообіддя і весь вечір був удома? Бо ж саме так ви сказали на першому допиті в поліції, правда ж?
— Ну, так.
— Збрехали?
— Я переплутала дні.
— Ви певні, що Юсеф не просив вас говорити, ніби він нікуди не виходив з дому?
— Ні. Я просто помилилася.
Юдіт була маленькою жінкою, але тієї миті вона випромінювала дивовижну силу, ніби в ній таїлася незвичайна велич.
— Це все, — сказала Ґабріеллє Соммер.
Юдіт встала, однак не вийшла з зали, а підійшла до Юсефа, перехилилася через стіл і поцілувала його. Вона раптом видалася зовсім крихітною, надто крихкою для Юсефа Мардала. Два поліціанти, які куняли на своїх місцях за спиною підсудного, розгублено підхопилися на рівні ноги, не знаючи, як їм повестися. Поцілунок тривав декілька секунд.
— Десятихвилинна перерва, — оголосив суддя Сандерстьоль. — Підсудному треба віддихатися...
Іскра гумору від завжди понурого судді була такою несподіваною, що минула не одна секунда, перш ніж зала вибухнула сміхом.
Розділ 44
Наступним свідком викликали Пера Калвоґа, двоюрідного брата Юдіт.
Коли я з ним розмовляв востаннє, він підтвердив, що Борд Тулос, випадково перестрівшись кілька років тому з ним та Юдіт у футбольному пабі, погрожував знищити Юсефа Мардала. Тепер він такої певності не мав.
— Ну, він точно був дуже лютий, — завагався Пер. — Це я пригадую.
— Борд Тулос погрожував Юсефові помстою?
— Та-а... мабуть, погрожував. У кожному разі називав його дияволом. Сатаною... Ну, щось таке...
— А ще?
— Юдіт оскаженіла, я — теж. А потім нас викинули з пабу, усю компанію.
Кілька разів я намагався змусити його до таких самих точних і недвозначних відповідей, як це було в телефонній розмові, але марно.
Пер криво всміхався, винувато дивлячись на мене.
— Ми були трохи нетверезі...
До мене раптом дійшло, що тепер він теж був нетверезий, і я нічого від нього не доб’юся. Я поквапився закінчити допит, доки прокурор не помітила. Я злився, але ця незначна невдача катастрофою не була.
Я сидів на своєму адвокатському місці, збираючись з думками. Юсеф нахилився до мене.
— Хто наступний? — стиха запитав він.
— Борд Тулос.
— Хочеш, щоб він свідчив першим? Не Тьондер?
Я похитав головою.
— Тьондерові ніяк не можна тут з’являтися. Я й не збирався його викликати. Навіщо демонструвати суду, що ти зробив з хлопцем.
— Та він лише...
— Я знаю, що ти думаєш, ніби він симулює, — не дав я йому докінчити. — Якщо Тьондерові всі ці роки вдавалося дурити лікарів, то сумніваюся, що мені вдасться викрити його обман за пів години допиту. У реальному світі так не буває. Дай мені тепер зосередитися!
Юсеф Мардал тільки пирхнув.
— Тоді роздери задницю цьому старому цапові!
Хай Борд Тулос і був старий, але сидів він на місці свідка рівно, мов цвяшок. Вимите сиве волосся зібране, як завжди, у кінський хвіст. Погляд уважний і насторожений.
— Чи погрожував я Юсефові Мардалу? — перепитав Борд. — Лютий на нього був страшенно. І досі лютий. А ви б не лютували, якби він понівечив вашого сина, скалічив його на все життя?
Мені не сподобалося, як старий самовпевнено відповідав запитаннями на мої запитання.
— Тут я запитую, пане Тулос, — жорстко сказав я. — Будьте добрі відповідати! Ви йому коли-небудь погрожували?
Старий сіпнув плечем.
— Щось нічого такого не пригадую. Але, як вже було сказано, я ненавиджу цього чоловіка, міг щось і ляпнути сп’яну... хтозна.
— Ви казали, що обернете життя Юсефа Мардала на пекло?
— Якщо я не пам’ятаю погроз, то, звісно, не пам’ятаю, чи казав щось подібне.
— Я можу привести свідків, які чули, як ви публічно погрожували підсудному.
— Якщо чули, то, певно, погрожував. Я ж казав, терпіти не можу того чоловіка.
Мені було б вигідніше, якби старий усе заперечував. Адвокатові під час допиту треба, щоб свідок плутався у показах, впирався на своєму і брехав, а Тулос просто плив за течією, обравши шлях найменшого спротиву.