Я нахилився уперед і прошепотів на вухо Геллє:
— Здається, твоя подруга запала на нього.
Геллє мала роздратований вигляд.
— Барбара стає геть дурною, коли нап’ється. — буркнула вона. — Постійно вимахується.
Якийсь чоловік протиснувся між мною та Юсефом.
— Гей, чоловіче, помалу! — розсердився Юсеф.
Чоловік обернувся до нього. То був кремезний, червонопикий чолов’яга, десь за тридцять, у рожевій сорочці з розпущеною краваткою.
— Посунь свою дупу, щоб інші могли пройти! — гаркнув він. — Ти, гомику! — додав він, помітивши кінський хвіст Юсефа.
Юсеф зісковзнув з барного табурета, став перед чоловіком. Він був з ним майже однакового зросту, але значно щуплішим.
— Тобі не подобаються геї? — цілком буденним голосом тихо запитав Юсеф. — То, мабуть, тобі не сподобається, як я тебе вграю.
На чолі чужака миттю виступили краплини поту.
Не встиг я отямитися, як Юсеф схопив у жменю чоловіче достоїнство хама, нахилився до нього — вони ледь не торкалися щоками — і прошепотів йому у вухо:
— Якщо зараз не заберешся звідси, відірву яйця і згодую тобі! Зрозумів?!
Чоловік дивно пискнув. Його лице обм’якло, шкіра відвисла, рот напіврозтулився, губи заслинилися. Він насилу кивнув.
Юсеф відпустив його й відвернувся спиною. Чоловік нетвердою ходою почвалав геть.
— Що ти йому сказав? — запитала Барбара.
— Я сказав, що в наступній своїй книжці опишу його відстійну сорочку і його самого, якщо він не поводитиметься ввічливіше.
Тепер захоплено сміялися уже обидві, і Барбара, і Геллє. Сміх Геллє завжди заражав, але тепер мені щось зовсім не було смішно.
— От що значить сила пера! — вигукнула Барбара. — Перо могутніше за меча!
Раптом до мене дійшло, що тільки я помітив, що насправді відбулося.
Я зустрівся поглядом з Юсефом. Він кайфував від свого вчинку. Барбара прихилилася до нього, поклала долоню йому на стегно.
Геллє різко підхопилася з місця.
— Думаю, мені досить! — сказала вона і глянула на Барбару. — І тобі вже час додому!
Барбара пирхнула.
— Хочу ще випити.
— Твоє право, — відрубала Геллє з несподівано крижаними нотками в голосі.
Я теж підвівся.
— Посаджу тебе на таксі...
Нічне прохолодне повітря пахло свіжістю. Я відчував сп’яніння, але не занадто захмелів. Під М’ясним базаром стояли рядами таксі, чекали, коли пізньої ночі повалять з ресторанів відвідувачі. Ми зупинилися перед першою автівкою. Геллє притулилася до мене, ми обійнялися.
— Дякую за гарний вечір, — сказав я. Вона була така ніжна й тендітна на дотик, що мені зовсім не хотілося відпускати її зі своїх обіймів. — Може, знову зустрінемося найближчим часом?
— Радо, — відповіла Геллє.
Я відчинив їй задні дверцята. Вона сіла, усміхнулася і помахала рукою на прощання.
Таксі від’їхало на метр і різко загальмувало. Геллє відчинила двері. Я підійшов, нахилився запитати, у чому річ. Ніяк не міг зрозуміти виразу її очей.
— Сідай, Мікаелю!
Розділ 4
Посеред ночі вона встала з мого ліжка й одягнулася. Я відчув це крізь сон, хотів попросити її залишитися, але зумів хіба пробурмотіти щось невиразне, коли вона нахилилася і легко торкнулася поцілунком моїх губ.
— Мені сподобалося з тобою кохатись, — сказала вона й зникла.
Я заплющив очі й знову поринув у сон.
Коли прокинувся, надворі вже був білий день. Запах жіночої плоті, запах Геллє, ще вчувався у постелі, мов примарний спомин. Попри вжитий напередодні алкоголь, я почувався легко і бадьоро, ба навіть більше, я почувався щасливим.
Ми поїхали до мене додому й відразу пішли до спальні. Геллє миттю роздягнулася. Коли я вийшов з ванної, застав її уже голою. Вона сиділа на ліжку, підігнувши коліна й розставивши ноги. Відкрита й нетерпляча. У момент найвищої насолоди, вона міцно вчепилася в мене, ніби боялася, що я зникну.
Я помився у душі, спокійно, зі смаком поснідав. А тоді надіслав Геллє есемеску. «Дякую за вчорашній день. І за ніч».
Вона відповіла аж за кілька годин.
«Ти чудовий» — тільки написала вона, але мені цього було достатньо.
Геллє ні на мить не йшла мені з голови. Двічі я поривався їй зателефонувати, але стримував себе, не хотів видатися нав’язливим, надто напористим від самого початку. У понеділок, коли я простував униз, до міста, районом старих вілл Калфарет, Геллє ще міцно трималася моїх думок. Був теплий, навіть трохи паркий ранок пізнього літа.
Перші краплі дощу торкнулися обличчя, коли я минав будівлю поліції. Я пришвидшив крок, сподіваючись дістатися даху над головою до початку грози, але марно сподівався. Потужний шквал вітру розхристав поли плаща, і тієї ж миті влило, наче з відра. За кілька хвилин тоненькі холодні струмочки потекли за комір, у черевиках чвакало, а мокрі, як хлющ, холоші штанів лопотіли навколо литок. На Торґалменнінген дощ періщив так сильно, що вся площа вкрилася молочно-білим шумовинням. Жменька перехожих бігла, пригнувшись, до хоч якогось прихистку, а я настільки промок, що ховатися вже не було сенсу.
У конторі пані Сьоренсен несхвально глянула на мене.
— Я ж попереджувала, Мікаелю, що треба взяти парасолю, — терпко сказала вона.
— І мали рацію, як завжди, — усміхнувся я і пройшов повз неї до свого маленького кабінету.
Я повісив сушитися плаща і піджака, одягнув суху сорочку. Завжди тримаю в кабінеті запасну сорочку на випадок несподіваного виклику до суду. Гірше було зі штанами. Я недовго вагався, стягнув їх і повісив на спинку крісла перед радіатором. Шкарпетки розклав на підвіконні.
Саме тієї миті двері відчинилися, і ввійшла Сюнне.
— Нівроку, Мікаелю Бренне! — вона звела вгору брови і зміряла мене з голови до ніг. — Новий стиль?
— Ага, подумав, що варто винайти новий спосіб заманювати до нас більше клієнтів, — сказав я, сідаючи за стіл і намагаючись зберегти залишки гідності.
Сюнне Бергстрьом значно молодша за мене. Колись вона була моєю помічницею, а тепер один з двох партнерів адвокатської контори Бергстрьом & Бренне. Я — другий партнер.
Сюнне сіла на стілець для клієнтів, випростала ноги й схрестила ступні. Вона мала найдовші в світі ноги.
— Вітаю! Чула, що ти в п’ятницю виграв процес.
— Єс! Ще одна перемога в системі правосуддя.
— А потім гульбанив у місті?
— Так, але я тебе не бачив після суду.
Зазвичай, після голосних процесів, ми разом ходимо десь посидіти, чи то відсвяткувати перемогу, чи розрадити одне одного. Це вже стало традицією.
Сюнне скорчила винувату гримаску.
— Я не мала як, соррі. Домовилася про зустріч, не могла її скасувати.
— З Дідріком?
Дідрік Сьорлунд був її новим коханим. На думку пані Сьоренсен, цього разу все виглядало дуже серйозно. Можливо, вона мала рацію. Я дуже на це сподівався. Колишній коханець Сюнне покинув її, коли отримав нову роботу в іншому місті, а вона не захотіла до нього переїжджати. Після того, наскільки мені було відомо, вона навіть не дивилася убік чоловіків. Досі...
— Так, з Дідріком, — Сюнне трохи помовчала. — Але певна, ти чудово розважився і без мене. Маєш сьогодні дуже задоволений вигляд. Зустрів когось зі знайомих?
— Ти їх не знаєш...
Сюнне прискіпливо глянула на мене, але теми не розвивала.
— Надіслав рахунок до суду другої інстанції? — натомість запитала вона.
— Та я ж тільки поріг переступив, Сюнне!
— То негайно цим займися! Вони останнім часом дуже затягують виплати.
— Маємо ще трохи грошей?
— Ну, рахунок фірми аж ніяк не тріщить від напливу коштів.
— Я думав... у нас нормальний трафік справ, хіба ні?
— Не зовсім типові справи. Багато консультацій і дрібних кримінальних справ — не надто поплатно. Тенденція ніяк не позитивна. До того ж... — Сюнне на мить завагалася. — До того ж, Мікаелю, ти міг би докласти більше зусиль до складання розпорядку роботи фірми і вчасного надсилання рахунків.