Характеристику, винесену в заголовок статті, я запозичив iз солідної книги невідомого американського автора, вочевидь, педагога. Скрізь є такі класифікатори: методично розкладуть усіх по поличках, розподілять за категоріями та рубриками. Мабуть, з метою систематичного викладання. Та ось не знайшлося для К. Поппера ні полички, ні рубрики. Довелося вміщувати його до окремого розділу — «Фізикаліст, який стоїть осібно». Головне тут — не «фізикаліст», тобто людина, що філософствує на манер точного природознавства, а скоріше, «який стоїть осібно» і, я додав би, — який іде наперекір.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»
Бо майже все, що він писав, він писав «проти». Він заперечував, боровся, скидав. Це добре видно з головних його книг. «Логіку наукового дослідження» він написав проти логічних позитивістів Віденського гуртка. «Відкрите суспільство та його вороги» — проти тих, кого він вважав лжепророками — Платона, Гегеля, Маркса.
У двох словах про першу книгу. Всім давно відомо, що наукова теорія, щоб стати істинною, має бути підтверджена на досвіді, тобто верифікована. К. Поппер відкинув цей критерій. Скільки б разів ви не підтверджували теорію, з лише цих підтверджень не випливає, що черговий досвід також підтвердить її. Але одного спростування досить, щоб відмовитися від теорії як помилкової. А тому теорію потрібно не підтверджувати, а спростовувати, тобто фальсифікувати. Теорії, які в принципі не можуть бути фальсифікованими, не є науковими, заявив К. Поппер. До таких теорій він зараховував марксову теорію історії, психоаналіз Фрейда та «індивідуальну психологію» Альфреда Адлера.
Але, без всякого сумніву, книга, що зробила йому ім’я, — «Відкрите суспільство та його вороги» (1945). За визначенням К. Поппера, відкрите суспільство — це суспільство, в якому встановлено ліберально-демократичне правління. Базові цінності відкритого суспільства — індивідуалізм, рівність у свободі, віра в розум. Головна ідея відкритого суспільства — ідея правління закону. Але ж усе це згадується звичайно при описі сучасних цивілізованих держав. Що нового вносить характеристика «відкрите суспільство» в розуміння ліберально-демократичного ладу? Відповідь міститься в такому твердженні К. Поппера: «Ми повинні продовжувати рухатися в невідомість, невизначеність і небезпеку, використовуючи розум, що є в нас, щоб планувати, наскільки це можливо, нашу безпеку й одночасно нашу свободу». Отже, відкрите суспільство відкрите невизначеному й небезпечному майбутньому. Навпаки, закрите суспільство характеризується вірою в магічне табу — заборони, встановлені в далекому минулому, і такі, що не підлягають обговоренню. Відкрите суспільство повернуте в майбутнє, закрите — в минуле.
У закритому суспільстві блокуються зміни, бо вважається, що час все псує. Тому тут припустимі не інноваційні дії — відкриття і винаходи, а відновні, репродуктивні, тобто такі, що зберігають певнi архаїчні зразки. А у відкритому суспільстві «люди (значною мірою) навчилися критично ставитися до табу і обгрунтовувати свої рiшення на спільному обговоренні та можливостях власного інтелекту… Закрите суспільство зазнає краху, коли благоговіння, з яким сприймається соціальний порядок, змінюється активним втручанням до цього порядку та свідомим прагненням реалізувати власні чи групові інтереси».
Здається, що тут К. Поппер потрапляє до пастки, ним же самим поставленої. Дійсно, хіба не в цій манері мислили ідеологи тоталітаризму, що прийшли до влади 1917 року? Адже книгу К. Поппера задумано, щоб їх викрити! Ці ідеологи активно втручалися в соціальний порядок, заздалегідь піддавши критиці і представивши як сліпі знаряддя зла приватну власність, ринок, гроші та інші соціальні інститути. Однак К. Поппер легко уникає цієї пастки. Він розрізнює два типи соціальних технологій — перетворення суспільства загалом — утопічну технологію і поступову чи часткову (peacemeal) технологію, яку він називає також «технологією поступових соціальних перетворень». Тоталітаризм є політичним режимом, при якому життя суспільства перетворюється в глобальних масштабах, тобто застосовується утопічна соціальна технологія. Історичний досвід показує, що таке втручання деструктивне.