— Чудовий чолов'яга, — заявив сквайр.
— А тепер, — додав лікар, — може, й Джім піде з нами на шхуну, як ви гадаєте?
— Авжеж, — відповів сквайр. — Бери свого капелюха, Гокінсе, і підемо оглядати наш корабель.
Розділ IX
ПОРОХ І ЗБРОЯ
«Еспаньйола» стояла на якорі досить далеко від берега, і нам довелося добиратись до неї шлюпкою, обминаючи то прови інших суден, оздоблені фігурами, то їхні корми. Корабельні линви рипіли під нашим кілем і гойдалися в нас над головами. Нарешті ми причалили до шхуни, де нас зустрів і привітав штурман містер Ерров, засмаглий старий моряк, з сережками у вухах і трохи косими очима. Між ним і сквайром виразно встановилися дуже близькі й приятельські стосунки — зовсім не такі, як між містером Трелоні й капітаном.
Капітан виявився чоловіком прискіпливим, усе на шхуні наче дратувало його. Причини свого незадоволення він не забарився пояснити, бо, щойно ми спустилися до каюти, як до нас підійшов матрос і сказав:
— Капітан Смоллет, сер, хоче поговорити з вами.
— Я завжди до послуг капітана. Запросіть його сюди, — відповів сквайр.
Капітан чекав уже перед порогом; він одразу ж увійшов у каюту й причинив за собою двері.
— Ну, капітане Смоллете, що ви маєте сказати? Сподіваюся, все гаразд? Шхуна готова до відплиття?
— От що, сер, — відповів капітан, — я говоритиму відверто, навіть якщо викличу цим ваше невдоволення. Мені не подобається ця виправа, не подобається наша команда, не подобається мій помічник. Коротко і ясно.
— Може, сер, вам і судно не подобається? — запитав сквайр, — як я помітив, дуже роздратованим тоном.
— Про судно я нічого не можу сказати, сер, поки не випробую його в морі, — відповів йому капітан. — Здається, воно непогане. Більше я нічого поки що не скажу.
— А може, сер, вам і власник судна не подобається? — вів далі сквайр.
Але тут утрутився доктор Лівсі.
— Стривайте, — сказав він, — стривайте. Така розмова тільки призведе до сварки, та й годі. Капітан сказав нам і занадто багато, і занадто мало, тому треба, щоб він пояснив свої слова. Ви кажете, що вам не подобається ця виправа. Чому?
— Мене запрошено, сер, з умовою вести наше судно туди, куди накаже мені оцей джентльмен, — сказав капітан. — Гаразд, я ні про що й не розпитував. Та незабаром я переконався, що навіть останній матрос на судні знає про мету подорожі більше, ніж я. Не знаю, як ви, але я не можу вважати це нормальним.
— Я теж не вважаю це нормальним, — погодився доктор Лівсі.
— Далі, — знов озвався капітан, — я довідуюся, що ми вирушаємо шукати скарби, причому завважте: про це я чую від своїх підлеглих. Шукати скарби — взагалі справа дуже делікатна. І я не відчуваю ніякого потягу до такої роботи, тим паче, коли вона має бути секретною, а секрет — даруйте, містере Трелоні, — уже розбазікали навіть папузі.
— Сілверовій папузі? — аж підскочив сквайр.
— Ні, це в мене така примовка, — пояснив капітан. — Просто секрет роздзвонили всім, хотів я сказати. Гадаю, що ніхто з вас, джентльмени, не уявляє собі всіх труднощів, тож мій обов'язок попередити: боротьба точитиметься не на життя, а на смерть.
— Це все зрозуміло і, насмілюся сказати, цілком слушно, — відповів доктор Лівсі. — Ми ризикуємо. Але ми не так уже погано, як вам здається, знаємо, на що йдемо. Далі ви кажете, що вам не подобається команда. Хіба вона з таких уже недосвідчених моряків?
— Мені вона не подобається, сер, — повторив капітан Смоллет. — І, коли вже хочете знати, добирати команду мав би я.
— Мабуть, ви маєте слушність, — відказав лікар. — Моєму другові, певно, слід було б набирати команду разом з вами. Але коли тут і хибно вчинено, то зовсім не тому, що хотіли знехтувати вашу думку. Крім цього, вам, здається, не подобається містер Ерров?
— Не подобається, сер. Я вірю, що він непоганий моряк. Але він занадто багато попускає команді, щоб бути добрим помічником. Штурман повинен триматися осторонь від матросів, він не повинен пиячити з ними.
— А хіба ж він пиячить? — вигукнув сквайр.
— Ні, сер, — відповів капітан. — Але він надто запанібрата з командою.
— Ну, гаразд, а які ж висновки з цього випливають? — запитав лікар. — Скажіть нам, чого ви хочете?
— Ви, джентльмени, твердо вирішили здійснити це плавання?
— Рішучість наша залізна, — відповів сквайр.
— Чудово, — сказав капітан. — Тепер, коли ви так терпляче вислухали мене, хоч я й не міг підтвердити незаперечними доказами своїх слів, послухайте ще трохи. Порох і зброю складають у носовій частині судна, тоді як є чудове приміщення під вашою каютою. Чом би не покласти їх туди? Це по-перше. Далі, ви взяли з собою чотирьох своїх людей, і я чув, що вони мають бути розміщені в носовій частиш. А чом би їх не примістити біля вашої каюти? Це по-друге.