Я гукнув і помахав рукою містерові Ренкейлорові. Нотар підійшов до нас, і я відрекомендував його своєму другові, містерові Томсонові.
— Я дуже радий зустрітися з вами, містере Томсон, — сказав він. — Але я забув свої окуляри, і наш друг, містер Девід (тут він поплескав мене по плечу), підтвердить, що без них я майже сліпий. Тож не дивуйтесь, коли я завтра не впізнаю вас.
Містер Ренкейлор сказав це, гадаючи заспокоїти Алана, та верховинцеві з його гонором досить було найменшої дрібниці, щоб спалахнути.
— Не розумію, сер, — відповів Алан сухо. — Як на мене, це не таке й важливе. Адже ми зустрілися тут з певною метою — допомогти містерові Балфорові — і, як мені здається, маємо мало спільного в усьому іншому. Проте я приймаю ваше вибачення, воно було якраз дуже доречне.
— На більше я не міг і сподіватися, містере Томсон, — щиро промовив Ренкейлор. — А тепер, оскільки ми з вами головні дійові особи в цій справі, я гадаю, що нам слід про все домовитись, а тому дозвольте взяти вас під руку, бо в темряві я без окулярів погано бачу стежку. Ви ж, містере Девіде, знайдете в особі Торренса дуже приємного співрозмовника. Тільки дозвольте нагадати вам, що йому зовсім ні до чого знати про ваші пригоди, а також про пригоди… гм… містера Томсона.
І вони попрямували вперед, довірчо розмовляючи, а ми з Торренсом ішли позаду.
Була вже одинадцята година ночі, коли ми дібралися до Шооз-гавза. Ніч видалась темна й тепла, легенький вітрець, що віяв з південного заходу, шелестів листям на деревах, і цей шелест заглушував нашу ходу. Ми підійшли ближче, але не помітили жодного вогника у всьому будинку. Мій дядько, певно, вже був у ліжку, і це нас дуже влаштовувало. Ярдів за п'ятдесят від будинку ми востаннє порадились, потім правник, Торренс і я тихенько підкралися до будинку й сіли за рогом. Тоді Алан, не ховаючись, підійшов до дверей і почав стукати.
Розділ XXIX
Я ВСТУПАЮ У СВОЇ ВОЛОДІННЯ
Алан довго грюкав у двері, але його удари тільки віддавалися луною в будинку і в околицях. Та ось нарешті я почув, як хтось обережно відчиняє вікно, і зрозумів, що дядько прийшов на свій спостережний пункт. У нічній темряві він міг бачити тільки постать Алана, що вимальовувалась чорною тінню на сходах, а троє свідків були сховані так, що він їх не бачив. Отож чесній людині нічого було боятись у своєму власному домі. Та однаково він довго мовчки вивчав гостя, а коли заговорив, то голос його тремтів від страху.
— Що сталося? — спитав він. — О такій порі ночі порядні люди не приходять з відвідинами, а з нічними птахами я не знаюсь. Що вас привело сюди? У мене є мушкетон.[88]
— Це ви, містере Балфор? — кинув Алан у відповідь, одійшовши від дверей і дивлячись угору в темряву: — Будьте обережні з вашим мушкетоном. То паскудні штуки, коли стріляють.
— Що вам потрібно? І хто ви? — розгнівався дядько.
— Я не збираюсь вигукувати своє ім'я на всю околицю, — відповів Алан. — А що мене привело сюди — це інша справа, яка стосується вас більше, ніж мене. Коли ви бажаєте слухати, я перекладу її на музику й заспіваю вам.
— Що це за справа? — спитав дядько.
— Девід, — відповів Алан.
— Який Девід? — вигукнув дядько; голос його дуже змінився.
— Сказати вам прізвище? — спитав Алан.
Запала мовчанка, а потім дядько промовив з сумнівом у голосі:
— Мабуть, краще впустити вас.
— Я теж так вважаю, — погодився Алан, — Та річ іще в тому, чи схочу я заходити. Ось що я вам скажу. По-моєму, нам краще поговорити про нашу справу тут, на порозі; і ми поговоримо тут або ж ніде. Попереджую вас, що я так само впертий, як і ви, до того ж я знатнішого походження.
Ця зміна тону збентежила Ебінізера. Поміркувавши, він сказав:
— Гаразд, гаразд. Хай буде по-вашому, — і зачинив вікно. Але він довгенько спускався сходами і ще довше відмикав двері, очевидно, шкодуючи, що погодився зійти вниз, і здригаючись від страху на кожному східці, перед кожною штабою і засувом. Нарешті ми почули рипіння завіс, дядько тихенько вислизнув з дверей і, побачивши, що Алан відступив на крок чи два, сів на верхньому східці ґанку, тримаючи мушкетон напоготові.
— А тепер, — попередив він, — не забувайте, що в мене в руках мушкетон; коли ви підійдете хоч на один крок, я вб'ю вас.
— Дуже люб'язно сказано, — кинув Алан.
— Ет, ет, — буркнув дядько. — Ваша поява не обіцяє нічого доброго, тому я повинен бути напоготові. А тепер, коли ми порозумілися, можете говорити про свою справу.
88