ТОМ: Ні! Ні! Візьми краще корову.
Франсіс бере його, не зважаючи на протести.
ФРАНСІС: Рівно. Руки прямі. Вірно!
ТОМ: Справа наліво. Увага на таз. Вперед. Ногу назад.
Вони починають танцювати. Вони відмінні танцюристи.
ФРАНСІС, вражений умінням Тома: Зачекай-но! Ти зашвидко вчишся.
ТОМ: Непогано, еге ж.
ФРАНСІС: Більше ніж «непогано». Ти навчився в мого меншого брата! (Жартує). Він клявся мені, що танцює тільки зі мною.
ТОМ: Ти теж, теж «непогано». (Том обіймає і цілує Франсіса. Франсіс не заперечує. Том рознімає обійми.) Вибач. Не знаю, що на мене найшло.
ФРАНСІС: Повернись!
Том повертається до Франсіса, який бере його за горло. В цьому душінні є щось заспокійливе і приємне для Франсіса.
ФРАНСІС: Скажеш, коли зупинитись! Вирішуєш ти. Ти зробиш мені знак і я зупинюсь. Коли забажаєш, чоловіче. Ще? Ти моцний, чоловіче. Ти моцний!(Том хитає головою. Франсіс відпускає його). Знаєш, я застряг тут через свою матір. Я міг би поїхати, лишити її саму. Та в мене не виходить. Прийде час, і мені доведеться відправити її до старечого будинку. Ну, зараз вона ще при своєму розумі, але все більш і більш зациклюється на цих церковних історіях. Я так думаю, пройде ще років п’ять, поки в неї повністю знесе стріху. П’ять років, не більше. Ходити за коровами, дивитися на койотів. Бачити, як сходить кукурудза, слухати, як бреше собака: п’ять років, не більше. Іноді я бажаю їй швидкої смерті. Ну, там, вранці знаходиш її на долівці в кухні. Телефон у руці, рот відкритий і очі втуплені в порожнечу. Мені було б боляче, бо я люблю її, та щонайменше, мені не треба було б віддавати її до старечого будинку.
Том і Франсіс застигнуті зненацька Аґатою, яка їх чула.
АҐАТА, яка все чула: Я вас шукала.
ФРАНСІС: Ти була тут?
АҐАТА: Я шукала вас. (З приводу червоної блузки). Ти ще не викинув цю ганчірку?
ФРАНСІС: Вона народила гарненьке теля. Ми назвали його Фіфочка.
АҐАТА: Це не кличка для теляти.
ФРАНСІС: Ти чула, про що я тільки-но казав?
АҐАТА: Вам пора їсти. Пироги якраз доспіли.
ФРАНСІС: Ти чула все, що я казав?
АҐАТА, холодно: Так, я все чула. А потім сказала: Фіфочка, ця кличка не підходить теляті! Пироги ще гарячі.
Вона виходить.
ФРАНСІС: Вона все чула. ( Том бере блузку з червоного шовку, одягає її і встає.) Тобі ще мало?
Картина 7
Том, одягнений в червону блузку, висить на мотузці, прив’язаний до її кінця, гойдається в порожнечі, головою вниз, в напівтемряві. Франсіс тримає інший кінець мотузки.
ТОМ, нажахано: Я не блюватиму. Не хочу. Це смердить горщик. А його мати думає, що ми розважаємося в селі. Його мати думає, що ми фліртуємо з матерями-одиначками з неймовірними зачісками. Це не горщик смердить. Навіть, якщо його й нема вже кілька тижнів, я впевнений, що то він смердить... Червоний горщик. (Віддається на поталу жахливій ситуації). Коров’ячі туші. Нутрощі, що гниють. Кишки тварин! Тельбухи! Трупні плями. Шлунки! Потрох! Рубці! Органи! Я вже не знаю, який буде синонім до «Витягни мене звідси, засранцю!» Ці запахи — просто кошмар. Я не панікуватиму. Я не блюватиму! Я не буду! (Мотузка опускається на кілька сантиметрів.) Ні! (Франсіс імітує гарчання койота.) Я чув койота. Франсіс каже, що койоти не нападають на людей. Але ж я — не людина. Я — шматок м’яса над падаллю. Я ж для койотів, ну просто їжа. (Знову ричання). Там внизу, я знаю, є рух. Там внизу — черви. Я знаю, що вони там. Я чую, як вони рухаються. Пачулі, перуанська седрела. Ветивер! Мені не вдається відволіктися.
(Пауза. Франсіс знову імітує гарчання койота. Том починає квилити). Витягни мене звідси! Витягни мене звідси! Франсісе, витягни мене звідси.
ФРАНСІС: Ще трішки! Ти витримаєш!
ТОМ: Витягни мене звідси!
Картина 8
День 7. Чутно, як вдалині гавкає собака. Том, накульгуючи, заходить до спальні і застає Франсіса за укладанням волосся.
ФРАНСІС, руйнуючи зачіску: Ти не міг зробити трохи шуму? Ти звідки взявся?
ТОМ: Я ходив допомогти Фіфочці поїсти.
ФРАНСІС: Га?
ТОМ: Наше теля!
ФРАНСІС: Ми здихаємось його.
ТОМ: Нізащо.
ФРАНСІС: Так завжди роблять.
ТОМ: Я завтра викличу ветеринара. Я за все розрахуюся сам.
ФРАНСІС: Лягай!