Агата витирає масну пляму.
ТОМ: Пляма щезла. Мені залишається лось. На дорозі. Перший сніг. Великі роги. Я ще довго не зможу говорити про лося.
АҐАТА: Не знаю чому, та коли я тебе побачила, то не закричала. А повинна була б. Жінка заходить до себе і бачить незнайомця.
ТОМ: Чому б мені не підвестися, вийти звідси і знову стати незнайомцем. Ти ніколи при ній не згадував про мене?
АҐАТА: Єдина людина, яка повинна була б приїхати, не з’явилась.
ТОМ: Це хто, «людина, яка повинна була б приїхати»?
АҐАТА: Ти чому нічого не кажеш, Томе?
ТОМ: Тут стільки плям.
АҐАТА: В тебе його парфум.
ТОМ: Тут стільки плям на стінах.
АҐАТА: Франсіс завжди хапається за все своїми брудними пальцями.
ТОМ: Я помилився будинком. Це тому нічого й не складається. Тут теж траур, але я помилився будинком.
Картина 2
Том роздягається. Він у фірмових трусах і майці. Спальня зі здвоєним ліжком.
ТОМ: «Спускай свої труси вниз по ногах». Ти любив це. «Ні, повільніше. А тепер майку! Через голову. Покажи пахви. Вище руки. Поклади долоню на живіт. Поволі. Пести живіт. Нижче». (Пауза. Він нюхає свою майку). «Запах лісу. Засіб від нежиті. Суміш пачулі, ветиверу й перуанського кедру». Продавець парфумів тобі підморгнув. Такий собі різновид скелету з жахливими манерами. Ти сказав: Він, його запах — це Відсутність Тестостерону. (Він усміхається). Це не ліжко. Це не ліжко, це могила. «Пести свою випуклість в трусах!» Ні. Ніхто не займається сексуальними пестощами в кімнаті мерця. Я чую, твоя мати плаче у ванній. Форель лізе назад зі шлунку. Вона торує собі шлях до блювання. Якби вона вирішила вибратись, таки-так, і якби я блював, таки-так, то у ванній кімнаті, таки-так, де якраз плаче твоя мати. Я розтягуюсь на твоєму ліжку. Я схрещую руки. Наче мертвий, як ти. Завтра я зроблю собі добре, останній раз, для тебе. Завтра я скажу їм: «Сьогодні вмирає частина мене, я не можу плакати. Я не знаю всіх синонімів для суму. Пустота, самотність, злість, злість і знову злість! Злість, знову злість». (Він вимикає невеличку лампу біля ліжка). Я скрутився на ліжку з твого дитинства, моя голова — в ямці, яку твоя продавила на подушці, і мені хочеться померти. (Пауза). Шарудіння. Біль у горлі. Сильний. Не можу більше дихати. Щось здавлює горло. Тіло. Пиво і тварина. Лампа! Світло! Я задихаюсь. Моє горло! Лампа! Увімкнути лампу. Увімкнути лампу! Запалити...
Тому вдається увімкнути лампу біля ліжка. Франсіс на ньому зверху й намагається задушити.
ФРАНСІС: Якщо ти скажеш моїй матері, хто ти, то тобою займуться койоти! Спробуй-но розтулити пащеку, і повір, від тебе нічого не залишиться. Зовсім. Якщо мати спитає тебе про дівчину на ім’я Еллен, ти скажеш, що знаєш її. Скажеш, що вона говорить лиш англійською і працювала разом із ним. Скажеш, що вона блондинка, їй двадцять років і ще вона багато палить. Повторювати треба? Блондинка, двадцять років, багато палить і не говорить французькою. Іще скажеш, вона любить макарони. Дуже. А, і на сам кінець, ти радісно скажеш, що мій брат її кохав. (Франсіс звільняє його). Ну, тепер можеш дихати. Дихай. Дихай! Я вже кілька років знав, що ти колись приїдеш. Я тебе не знаю. Не знаю, як тебе звати, та я знав, що ти колись приїдеш. В полі, в дальньому його кінці, є могильник для корів. Це туди ми скидаємо хворих померлих тварин. Одним скелетом більше — одним менше, ніхто не помітить, і, повір мені, ніхто не захоче в ньому копирсатися. А койоти все підчистять. А значить, ти зробиш все, як я тобі сказав. Не більше й не менше. Моя мати сумує і їй не треба знати, ким насправді був її хлопчик. Це стало б ударом для неї. Мій батько помер на роботі. Алергія через корів. Тепер ось її молодший помирає. Це важко для матері. Цього забагато для матері. Не треба їй добавляти страждань. Добре? Ти скажеш кілька слів у церкві. Щось гарне. Потім ти скочиш в свою колимагу і заберешся звідси. Потім моя мати забуде. Потім він справді стане мертвим. Потім все буде добре. Повторити?
ТОМ: Ні!
ФРАНСІС: І ще, завтра не користуйся парфумом. Чоловіки бризкаються парфумом тільки на весілля. А завтра похорон. Повторити?
ТОМ: Ні!
Картина 3
День другий. Том одягнутий у шикарний костюм, який контрастує з місцем. Він бризкається парфумом. На кухні.
ТОМ: Риси твого обличчя проступають в одних і зникають у інших. Хтось один повертає голову, і я бачу твою потилицю. В іншого твої руки. Твоя сім’я! Магазин одягу в день розпродажу. Сукні, видобуті з забутого на пристані контейнера, пожмакані, як мошонка шовкові сорочки. Твоя сім’я! Багато завивки! Багато макіяжу! Хтось із твоїх тіток розказує мені про кузину, яка живе в метрополії, і яку я напевне повинен знати, бо я теж живу у метрополії. Інший говорить про ремонт своєї галереї. Спочатку я думав, що він торгує виробами мистецтва. Твоя сім’я, ти забув, скільки спалено у кожному з будинків, останніх грипозних, а ще покажи-мені-свої-фото! І твоя мати, яка переходить від одного до іншого, повторюючи «товариш». Том і він були товаришами! (Пауза). Штукатурка відвалюється від стін. Статуї святих, зі складеними руками, молять нас забрати їх звідти. Свічники з електричним світлом, два вимкнені, один блимає. Пучки квітів стомлені від власної екзотики. Астматичне соло поперечної флейти перекриває всіх. Ні! Ні! Нічого з того, що ти міг би уявити. Нічого. (Зі стражданням). Елітна гвардія одягнена в шикарні костюми, взута у високі чоботи, груди в нагородах, гірлянди з лілей, евкаліпту, жінки в парасолькових шляпах, орди дітей зайняті класичним співом. Ні! Чотири професіонали, у сірому від голови до яєць, штовхають труну на рипучім візку. Труна, ти в ній, труна. Ти у ній, труна, в ній! Труна з лакованого дерева, як паркет в квартирах, як скринька для біжутерії на день мам. Ти у труні, у труні, ти. Твої руки порожні. Твій живіт спустошений. Твої губи самотні. Ти у ній, у труні. Я на ній, на лавці. Забагато Дольче, забагато Ґаббана. Забагато... (Пауза). «Ви були близькі з ним? Трохи. Ви його добре знали? Трохи. Ви зустрічались з ним? Трохи. Жаль, що вона не приїхала. Було б добре познайомитися з нею». Тортури флейтою закінчуються. Твоя мати підводиться з лавки. Вона підіймається сходами до мікрофона. Вона повертається до мене. Вона простягає до мене руку. Тиша. Увесь всесвіт дивиться на мене. Тиша. Всесвіт затримує подих. Тиша. У твого брата палають очі. Твоя мати перед мікрофоном. Нема більшої тиші, ніж тиша перед мікрофоном. Я повинен приєднатися до неї. Я повинен сказати перед усім людом, хто ми були один для одного, один з одним, один без одного. ( Пауза). Я роблю пів-оберта. Я, юнак-вдова, я виходжу з церкви.