Дійшовши зазвичай до цього місця, він уривав свої потоки красномовства, які, коли вже бути чесним до кінця, і так вибивали Мак-Дьюї з сідла, і хитро переключався на справи земні та буденні. Мені важко збагнути, казав преподобний, як може чоловік любити все чи бодай навіть щось — і не любити Бога, не має значення, в якому сенсі — філософському, практичному, богословському чи й просто абстрактно. Цілком зрозуміло, що Мак-Дьюї у відповідь на цю його тираду лиш обурено форкав і заявляв, що поки Педді говорив високим стилем, слова його сприймались урочистіше і навіть переконливіше.
Пригальмувавши біля ферми Бірні, містер Мак-Дьюї вийшов з машини, гидливо поморщився і попрямував до кам’яних корівників. Смерділо з них просто нестерпно. Сам Фергус Бірні, сухорлявий власник ферми, якщо і був чистіший за своє господарство, то ця різниця була майже непомітна. Він зустрів ветеринара кислою міною, привітався і одразу ж перейшов до скарг:
— Знов Лиска занедужала. Ті ліки, що ви дали, — повний непотріб. Містере Мак-Дьюї, я був би вельми вдячний, якби ви віддали гроші за них.
Жодним словом не відреагувавши на фермерові претензії, Мак-Дьюї наблизив свою руду бороду до його мармизи настільки, наскільки дозволяв огидний сморід його тіла, і без зайвих церемоній проказав:
— Бірні, ви — брудний смердючий пес! У вашої худоби знов понос, і все тому, що ви живете брудніше за свиней, які купаються у власному лайні. Фергусе Бірні, я вас уже не раз попереджав. Зараз я забираю вашу ліцензію на утримання стада і молокоторгівлю, і поверну її тоді, коли цей свинюшник, який ви тут розвели, знову стане корівником.
Він вийшов надвір, зірвав бляху, що висіла при вході, та заховав її в кишеню. Бірні тупо дивився вслід Мак-Дьюї.
— За годину я вертатимусь назад, — сказав ветеринар. — Гукніть своїх лобуряк-переростків, помийте корівники, стійла, та й самі заразом сполосніться. І не забудьте помити худобу, щоб уся аж блищала! І не дай Боже, я знайду тут плямку бруду. Тоді я просто вмию руки, і нехай тоді вами займається констебль Мак-Кваррі, оскільки ваша діяльність загрожуєте здоров’ю громадян! Потрапите за грати, чи заплатите штраф — отоді знатимете!
Після Бірні Мак-Дьюї поїхав на ферму Джона Мейстока, що була далі в горах — ошатну, доглянуту ферму.
Він похвалив господаря, що той одразу сповістив про симптоми страшної хвороби — в одної корови ерширської породи була підозра на чорну ніжку, — і сказав, що потрібно негайно позбутися підозрілої тварини. Зробивши решті корів щеплення від недуги, він оголосив на фермі карантин — до з’ясування всіх обставин.
Потім Мак-Дьюї завітав на птахофабрику МакФерсона і заспокоїв гарною звісткою вдову МакФерсон, котра місця собі не знаходила, побоюючись, що позіхання у її курей свідчать про страшну хворобу, спричинену червоними хробаками, які оселяються в горлі. Лабораторні аналізи не підтвердили її побоювань, а причиною курячих позіхань був нічим не страшний горловий спазм. Кури, взяті під карантин, помаленьку оклигували, і містер Мак-Дьюї дав добро на їх звільнення.
Після вдови він заїхав на ферму одного заможного селекціонера, котрий виводив у горах племінне стадо, зробив усім коровам туберкулінову пробу, відвідав ще кілька ферм і фермочок, з яких надходили дрібні скарги, а дорогою назад знову навідався до корівників Бірні.
Страх позбутися хліба та масла подіяв, худоба й корівники виглядали вже досить пристойно — принаймні, туди можна було зайти і зайнятися лікуванням. Мак-Дьюї зробив щеплення всім коровам і заявив, що ліцензію поверне лиш тоді, коли хворі тварини одужають, а на фермі пануватиме належна чистота. Пригрозивши на прощання нагрянути з перевіркою без попередження коли йому заманеться, Мак-Дьюї сів у джип і виїхав зміїстою дорогою на битий шлях, який через долину біг до Інвераноха.
Він їхав неквапно, насолоджуючись їздою. В руках такого здорованя автомобільне кермо сприймалось як дитяча іграшка. З усіх обов’язків, що диктував фах ветеринара, Мак-Дьюї біль за все любив цю неквапну їзду по суворій гористій місцевості, яка розкинулася понад Лохом, і піклування про тварин, що мали прямий стосунок до задоволення потреб людини, її помічників і годувальників: чорномордих овець, їхніх вівчарок з розумними блискучими очима, здорових, витривалих корів гірської породи…
У цих місцях Мак-Дьюї прирівнювали до лікаря Стрейсея, що їздив у віддалені закутки приймати пологи, лікував переломи й хвороби, які траплялися в людей. В очах дрібних фермерів, чий основний прожиток становили вівці, свині, птиця, корови, містер Мак-Дьюї був поважним чоловіком. Нежить чи кашель в людини може минутися сам, без медичних втручань, рука чи нога, порізана сокирою або серпом, загоїться сама собою, а мертва худобина, яку не продаси на м’ясо, означала не тільки змарновані гроші, а й можливість інфекції, здатної викосити все поголів’я, а це вже трагедія. Тому для фермерів Мак-Дьюї був незамінною людиною, і на більшості тутешніх ферм до нього ставилися з величезною повагою.