— Ведмідь! — ахнула Лорі. — Той нещасний ведмедик, про якого він мені писав…
— Хто писав? — не второпав Мак-Дьюї.
— Хтось підкинув мені записку з підписом «Джорді», — пояснила Лорі. — А ще раніше він приносив мені жабу.
— Ага! — вигукнув. — От чортеня.
Тепер йому стало зрозуміло, як Лорі опинилася тут.
— Що ж вони тепер з ним зроблять? — прошепотіла Лорі.
— Почекаємо — побачимо.
Гладкий приборкувач, котрий був явно напідпитку, тримав ведмедя так, щоб лівий бік його був схований від поглядів ріденької публіки, проте досвідчене око Мак-Дьюї швидко визначило відкриту страшну рану на задній лапі. Не міг він не помітити і того, що звір болісно припадав на ногу, коли його тягли за ланцюг по помосту.
А ще він побачив засохлу шкірку на чутливому носі тварини, що, мабуть, тільки-но почав заживати після останнього знущання. І Ендрю Мак-Дьюї, чоловік загалом звиклий до звіриних недуг, каліцтв і крові, вирішив, що коли з нещасного ведмежого носа скапне ще бодай крапля крові, він цього не терпітиме.
— Ендрю, Ендрю, — прошепотіла Лорі, яку бив дрож, і тільки щільніше притиснулася до нього, міцно схопила його руку.
Музиканти заграли чардаш, а п’яний гладкий дресирувальник смикнув за ланцюг, примушуючи ведмедя підвестися на задні лапи. Над твариною височів здоровило у чорному поясі і з нагайкою, він весь час підштовхував ведмедя і гамселив його пужалном.
Дресирувальник почав кричати «Гей!.. Гоп!», смикати за ланцюг і змушувати тварину танцювати. Ведмідь, котрий і на чотирьох ногах ледь стояв, на двох і зовсім не тримався і постійно падав на передні лапи.
У переляканих очицях відбивалось мерехтіння смолоскипів, а коли він, злякано зіщулившись, роззявив пащу, в ній замість зубів були обламані пеньки. Такий ведмідь не міг би вкусити навіть дитини.
Тремтячи від обурення, Мак-Дьюї стояв і дивився. Назрівала розв’язка, але якою вона буде і куди заведе, він ще не знав. У чому він був певен, так це в тому, що дивиться на страждання тварини не своїми очима, а очима Лорі, в яких застигли дитячі сльози. Попри страшенну худорлявість ведмедя, його ноги були мішкуваті та безформні, як штани циркового клоуна, і в голові Мак-Дьюї промайнула думка, що, мабуть, він ще у житті не бачив картини, сумнішої за цю…
А потім розігралася жахлива сцена!
Коли нещасний звір звалився знову і знову був піднятий на задні лапи ривком ланцюга, циган з розмаху зацідив ведмедеві по носу свинцевим пужалном, і з носа тварини бризнуло щось чорне; принаймні, при миготливому сяйві смолоскипів воно видавалося чорним.
Мак-Дьюї почув, як настрахано скрикнула Лорі. Він не пригадував, як вивільнився від її рук, як дійшов до помосту, зате чудово пам’ятав і те, з якою силою зацідив у пику здоровилу, і задоволення, яке отримав від цього. Якби удар влучив у скроню, той, мабуть, упав би замертво. Циган з розплющеним носом завалився горілиць на поміст.
Знешкодивши бурмила, Мак-Дьюї вихопив у нього з рук важкий батіг, обернувся до «приборкувача», огрів його по гладких сідницях і гаркнув громовим голосом:
— Ану танцюй, кабан вгодований! Танцюй, кому кажу!..
Глядацькі лави пожвавішали, хтось крикнув: «Браво! Молодець! Сам напросився!». Хтось інший обережно зауважив: «Треба робити звідси ноги!». Глядачі потяглися до виходу, а з іншого краю табору почулися крики; до місця пригоди скакало з дюжину вершників. Циган із поясом досі лежав повержений та все обмацував руками свою заюшену мармизу. П’яний «приборкувач» кинувся навтьоки. Ведмідь валявся розпластаний долічерева і все намагався лизнути понівечений ніс.
Підійшли цигани, і Мак-Дьюї піднявся на поміст.
— Хто тут за старшого? — крикнув він. — Я заберу його з собою до відділку, йому буде висунуте звинувачення.
Видовище розпластаного здоровила й холоднокровна лють рудого бороданя, який виліз на поміст, умить позбавили циганів наступального запалу, ба навіть дещо спантеличили, а один з них, почувши запитання Мак-Дьюї, відповів:
— Барон Таргу там, у своєму фургоні. Якщо він тобі потрібен — іди туди.
Мак-Дьюї крикнув глядачам, які ще залишались на місцях:
— Розходьтеся по домівках! На сьогодні вистава закінчена.
Потім він підійшов до Лорі, яка опустилась навколішки біля ведмедя, поклавши його голову собі на коліна, та все прикладала носовик йому до носа, намагаючись спинити кровотечу. Схилившись до неї, Мак-Дьюї сказав:
— Лорі, повертайся додому. Вистави вже не буде. Зате може виникнути якась… якась сутичка. Дуже тебе прошу, повертайся додому.