27
Я — Пашт,[42] свята, священна, найсвятіша!
Хвала Амону-Ра, Творцю Всього Сущого!
Я справжня Секмехт-Баст-Ра, Володарка Небес, перед якою здригаються люди і тварини. Сонце — мій батько, зірки — мої іграшки. Коли я потягуюсь, моє тіло затуляє весь світ; моє гарчання — це грім небес; а блискавки — це іскри, що летять з моїх очей; коли тремтять мої вуса, здригається і двиготить уся земля; мій хвіст — це дорога від землі до небес.
Я божество.
Люди знову мені поклонялися. Вони мали мене за богиню. І звертали до мене свої молитви.
Я вже казала, що коли на землі знайдеться хоча б одна людина, яка й у цьому втіленні священного Ка розпізнає мою справжню суть, до мене знову повернеться божественна сила і я стану такою, як була колись: велемудрою, всевидющою, всезнаючою, всемогутньою, такою, що вселяє жах.
Така людина вже знайшлася, і я — знову богиня. О, нерозумні створіння, низько вклоняйтеся всім котам, не ганяйте їх і не здумайте вбивати! Баст-Ра знову сидить на високому троні, і страшна її кара!
Це було наступного дня після того, як у долині сталася пожежа, а в Лорі відбулася дивна зміна, якраз тоді, коли я з відчаєм шукала відповідь на запитання: хто я? що я?
Я пішла на тиху лісову галявину, куди мені подобалось ходити, коли хотілося тиші та усамітнення із власними думками. На тій галявині була похована одна з нас — кішка на ім’я Томасина. Над її могилою розпростерлася гілка велетенського бука, і я взяла собі за звичку залазити на цю гілку і лежати на ній.
І раптом тиша й плин моїх думок були порушені: лютуючи і чортихаючись, пручи через ліс, як носоріг, на круглу галявину вискочив мій заклятий ворог — Рудобородий. Опинившись на чистому, він раптом зупинився і став блукати довкола безумним поглядом.
Рудобородий підійшов до могили тієї, що звалася Томасиною, — і як переродився! Він затужив за кішкою! Він ридма ридав, закочуючи очі, у розпачі рвав бороду і шерсть на голові. А потім, не в змозі витримати мук розкаяння, впав на коліна і розридався у три ручаї.
Наплакавшись досхочу, Рудобородий закотив догори свої вирла і загукав до мене. Він зізнавався в скоєних гріхах і благав прощення, просив, щоб я не кидала його у горі, і я прислухалася до його благань.
Мені було вже байдуже, що він — мій ворог, якого я донині люто ненавиділа і на якого насилала грізні кари.
Я більше не тримала на нього зла.
Для тих, хто в мене вірить, я — милостива, всепрощаюча богиня.
«Боже, допоможи! Допоможи мені, Боже!!!» — взивав він до мене.
Присягаюся Ісіс та Осірісом, Гором, Хатур і Богом Сонцем — моїм Батьком, що віднині ви сповна пізнаєте силу та милість Секмехт-Баст-Ра, Цариці Ночі та Кішки-Богині з Бубастіса-на-Нілі!
28
Повернувшись нарешті до свого дому в Аральському проїзді, Ендрю Мак-Дьюї побачив біля входу констебля Мак-Кваррі, трьох хлопчаків — Х’юї, Джеймі та Джорді — та ще купку цікавих і приготувався до найгіршого. Вже була полуденна пора.
Констебль козирнув, торкнувшись кашкета з поліцейськими шашечками, і сказав:
— Сер, я з приводу того, що сталося минулої ночі…
— Так…
— Знаєте, сер, я прийшов, щоб сказати, що все гаразд. Цигани знялися і поїхали геть, їх ніби зовсім тут не було. — Трохи пом’явшись, він додав: — Дякую вам, сер. Ми мали б краще придивитися до них…
— Так, звичайно, — промовив Мак-Дьюї.
— А що стосується малої… — промовив констебль. Мак-Дьюї був здивований тим, що поліцейський, перш ніж відкланятись, переминається з ноги на ногу, наче справжній хлопчисько.
— Так…
Констебль збентежився не на жарт.
— Сер, я буду молитися за її видужання.
— Дякую вам, констебль. Помоліться за неї.
Хлопчаки стояли біля нього, напевне, теж хотіли щось сказати, і коли Мак-Дьюї обернувся до своїх судочинців, Х’юї Стерлінг запитав:
— Сер, а можна нам зайти до вас?
— Боюся, зараз ні…
— Мері-Pya помирає? — запитав Джорді Мак-Набб.
— Йолопе, що ти верзеш! — засичав Х’юї Стерлінг і щосили трусонув хлопчаком.
Мак-Дьюї заспокійливо взяв Х’юї за руку.
42
Пашт — у давньоєгипетській міфології богиня з головою кішки, інші назви — Місяць, Секет. Дружина бога Пта (або Птаха), карала всіляких винуватців та усувала осквернення.