IV
СЮРПРИЗИ НА «АЛІГАТОРІ»
Був ранній ранок, але на вулицях Трієста вже панував жвавий рух. Дрожка, якою Томек їхав із батьком та Смугою, ледве прокладала собі дорогу серед інших екіпажів.
Томек уперше опинився в портовому місті. Він із цікавістю дивився на ліс кораблевих щогл, які всіяли велику затоку. Скрип кранів, за допомогою яких завантажували кораблі, команди й крики матросів зливалися в безперервний гул. Шум, жвавий рух, який панував навколо, і вигляд потужних морських кораблів справили на хлопця велике враження й навіть до певної міри виповнили його страхом перед великим, досі незнаним йому світом. Томекові здалося, що він лише маленька пилинка на шляху велетнів, які готові безжально роздавити його своїми важкими лапами. Далека Варшава, місто в декілька разів більше за Трієст, тепер здавалася йому найбезпечнішим куточком у світі. Він раптом зрозумів, чому тітка Яніна так боялася відпускати його в далеку дорогу.
«Якщо вже тут так страшно, то що вже казати про перебування в неозорому морі й про те, що чекає мене в далекій, незнайомій Австралії?» — думав Томек.
Томек згадав слова вчителя географії, який розповідав про величезні австралійські ліси, які зовсім не дають тіні, про безводні степи й пустелі, а також про чорних людей, що полюють і воюють за допомогою грізних у їх руках бумерангів[7].
Уявивши собі всі небезпеки, що очікують його, Томек аж зблід зі страху. Але коли йому здалося, що для нього вже немає порятунку, він раптом відчув на своєму плечі теплу долоню й почув голос батька:
— Це тільки спочатку все здається таким незвичайним, Томеку. Через кілька тижнів ти так звикнеш до нових умов, що почуватимешся, як риба у воді.
Томек здивовано глянув на батька, а потім — на Смугу. Вони підбадьорливо посміхалися, немовби знали про всі його побоювання.
«Який же я недотепа! — подумав Томек. — Адже я тут не одинокий!»
І він відразу ж повеселішав.
— А як ми знайдемо «Алігатора» в тій гущі кораблів? — запитав він.
— «Алігатор» стоїть на якорі в глибині затоки, — відповів батько. — Через декілька хвилин ти побачиш катер, що очікує нас біля пристані.
І справді, незабаром візник повернув до набережної.
— Приїхали, — повідомив Вільмовський.
Прихопивши з собою речі й пройшовши буквально кількадесят кроків, вони побачили високого, широкоплечого моряка, який, розштовхуючи сильними руками людей, що зібралися на пристані, швидко підійшов до них.
— Добридень, Анджею! Вітаю вас, пане Смуго! — вигукнув він по-польському. — Бачу, що наш варшав’янин уже прибув!
Вільмовський і Смуга привіталися з матросом із засмаглим та обвітреним обличчям.
— Томеку, познайомся з нашим боцманом Тадеушом Новицьким, — сказав Вільмовський.
Рука Томека на мить зникла в широкій, мозолястій долоні боцмана, який, не гаючись, забрав у нього валізку й, узявши його за руку, повів до пристані.
— Ну, юначе, ти лише вчора прибув із Варшави? — з грубуватою фамільярністю спитав боцман, коли вони опинились на тій частині молу, де натовп був трохи рідший.
— Так, пане, — підтвердив Томек.
— А окажи мені, будь ласка, коли ти був востаннє в Лазенках?
Томек трохи подумав, а тоді відповів:
— Рівно п’ять днів тому, перед самим від’їздом я ходив туди помилуватися лебедями.
— Ти дуже любиш Лазенкі й лебедів?
— Дуже люблю! Я тікав із дому, щоб побродити парком і Ботанічним садом. Мені не раз за це діставалось від тітки!
— Так, братику, ми з тобою в цьому дуже близькі! Я радо послухаю новини з нашої милої, старої Варшави. Адже я не був удома вже кілька років!
— А ви також із Варшави? — здивовано спитав Томек.
— Перед цим я жив у Варшаві на Повіслі, братику! Повір, що хоча ти побачиш багато різних див під час блукання світами, такої річки, як Вісла, і такого міста, як Варшава, не знайдеш ніде.
Томек, сам не знаючи чому, відчув раптом величезну симпатію до велетня-боцмана. Не задумуючись ні на секунду, він сказав:
— Перед від’їздом із Варшави я купив декілька листівок із краєвидами міста. Охоче поділюся з вами.
— Це просто чудово, що ми зустрілися, — весело відповів велетень-боцман. — Такому подарункові я буду радий більше, ніж пляшці найкращого рому.
Розмовляючи так, вони підійшли до краю пристані, де на, них очікував великий човен із чотирма матросами. Боцман посадовив Томека поряд із собою біля стерна, й відразу відчалили.
Дорогою Томек уважно читав назви кораблів, шукаючи «Алігатор». Не знаходячи його, звернувся до боцмана:
— Скажіть, будь ласка, чи звідси видно вже наш корабель?
7
Бумеранг — вигнута дерев’яна пластина, котру австралійці використовують як зброю. Маючи певний навик, бумеранг можна кинути так, що коли він не влучить у ціль, то повернеться назад до того, хто його кинув.