Після короткої розмови чоловіки підвелися з крісел. Разом із Томеком вони вийшли до парку. У самому кінці алеї була галявина з ретельно підстриженою травою. У тіні столітнього, величезного баобаба[17] стояв слон. Він повільно ворушив великими вухами й, хапаючи довгим хоботом із годівниці оберемки сіна, вкладав їх собі в рот.
Подорожні підійшли зовсім близько до слона. Томек помітив на одній із задніх ніг тварини широке залізне кільце, за яке вона з допомогою довгого ланцюга була прикута до стовбура баобаба. Побачивши незнайомців, з-за дерева вийшов індієць і зупинився в очікуванні.
— Це опікун, погонич слона, — сказав англієць, показуючи на індійця.
Слон повільно повернув голову в бік Томека, який тримав у руці соковиту помаранчу. Він витягнув хобот, але Томек, не впевнений у своїй безпеці, завбачливо сховався за Смугу, що стояв поряд.
— Не бійся, слон хоче лише поласувати чимось солодким, — заспокоїв Томека англієць.
— А він не схопить мене за руку? — з недовір’ям запитав Томек.
Слон, немовби зрозумів його побоювання, ще раз витягнув хобот, широко роззявивши пащу. Хобот непорушно завмер у такому положенні.
— Бачиш, він не має наміру зробити тобі кривду, — сказав англієць.
Посміливішавши, Томек підійшов до слона й простяг йому помаранчу. Слон повільним рухом підніс кінчик хобота з помаранчею до рота й проковтнув смачний плід. Індієць підійшов до слона й ласкаво погладив його по хоботу.
— Він дуже любить дітей, — пояснив він.
Вільменський, пам’ятаючи розмову з Томеком на кораблі, промовив:
— Мій син хотів би послати своїм родичам пам’ятну фотографію з подорожі. Мені здається, що ми могли б зробити чудовий знімок.
— Посади хлопця на слона, — звернувся англієць до індійця.
Томек подолав свій страх і підійшов до величезної тварини. Рука його мимоволі торкнулася довгого хобота. Індієць проказав декілька слів незнайомою Томекові мовою; слон ніжно обхопив Томеків стан своїм хоботом. Мить — і Томек опинився високо в повітрі, поруч із величезною головою слона. Томек міцно вхопився за велике вухо тварини й легко всівся на його хребті.
Вільмовський установив фотоапарат на штатив. Зробив декілька знімків, після чого Томек, за порадою англійця, зліз, опустившись по хоботу слона на землю.
— Ти задоволений? — запитав його батько.
— Дуже задоволений, таточку. Цю фотокартку я пошлю всім моїм знайомим у Варшаві, — заявив Томек, подумки шкодуючи, що в нього не було на плечах чудового штуцера.
Далі англієць запропонував оглянути тигра. У тіні стрімкого, вкритого матами даху, який підтримували грубі стовпи, стояла бамбукова клітка. У глибині клітки ховався великий, надзвичайно рухливий смугастий тулуб бенгальського тигра. Побачивши людей, тигр наблизив голову до бамбукових ґрат клітки й гнівно примружив повіки. М’язи морди затремтіли, грізно оголюючи великі, гострі ікла. Тигр уривчасто й коротко загарчав. Б’ючи хвостом по боках тулуба, він витяг передні лапи, притиснувся до підлоги клітки.
— З ним треба бути дуже обережним, — попередив англієць. — Його спіймали лише два місяці тому, і він дуже важко переносить неволю.
Жовті очі тигра грізно блищали, він роззявив жахливу пащу й диким риком погрожував надокучливим відвідувачам.
Томек підійшов до Смуги, який з усіх боків оглядав тигра, й запитав:
— Скажіть, будь ласка, чи це правда, що тигр, перш ніж атакувати жертву, пригинається до землі й б’є себе по боках хвостом?
— Так, правда, Томеку. Такий уже в тигрів звичай виявляти свої недружні почуття. Якби не грубі прути клітки, ми, мабуть, не могли б тут так безтурботно стояти.
— Ви, певне, вже полювали на тигрів? — розпитував Томек.
— Так, полював в Індії.
— А куди треба цілитися, щоб укласти тигра наповал?
— Тигри виходять на лови вночі. У темряві найкраща ціль — його очі, які світяться. Якщо з першого пострілу влучиш між очей звіра, то вкладеш його наповал.
— А якщо не влучу?
— Тоді, звичайно, прокинешся в іншому, кращому світі, — усміхнувшись, відповів Смуга.
«Виявляється, боцман Новицький чудово знає Смугу! — подумав Томек, пригадуючи все те, що веселий моряк оповідав йому про мисливські здібності великого ловця. — Він і справді стріляє тільки між очі!»
Вони повільно поверталися до рикш. Вільмовський погоджував з англійцем подробиці повантажений тварин на борт «Алігатора». Дорогою Томек, який ішов за ними поруч зі Смугою, знову звернувся до мисливця:
17
Баобаб (Adansonia digitata) — дерево родини бомбаксових. Плоди їстівні, соковиті, довгі, зовні нагадують величезний огірок.