— Так, діється щось дивне. Спробуймо, одначе, наблизитись до ему. Вони, мабуть, уке не зможуть бігти довго.
Приострожені коні побігли швидше, але в цей момент гарячий вітер посилився. На західному обрії з’явилася червона хмара. Відстань між мисливцями й страусами зменшилася до кільканадцяти метрів.
— Ми їх зараз піймаємо! — зрадів Томек.
Але ему, немовби набралися нових сил, раптово кинулися в напрямку близьких пагорбів. Через кілька хвилин вони залишили здивованих мисливців далеко позаду.
— Пошили нас у дурні, — гнівно сказав боцман. — Ми їх ніколи не впіймаємо. Ти знаєш, що все це означає? Ці начебто дурні птахи тікають від піщаної бурі, що наближається.
Боцман не помилявся. Із заходу до них сунув густий туман. Тепер він із трьох боків швидко наближався до вершників. Це з глибини континенту гарячий вітер ніс хмару дрібненької, червонуватої пилюки. Тільки-но піщана буря захопила двох мисливців-невдах, вони відразу зрозуміли своє становище. Дрібна пилюка засліплювала коней, засипала вершникам очі, набивалась у ніс, вуха, проникала через одяг до тіла. Коні почали від жаху й натуга хропти. Червонуваті хмари пилюки затягли все небо. Степ огорнув морок. Раптом стало важко дихати. Різкий порив гарячого вихору вдарив по вершниках і конях.
— Гайда за ему, якщо хочемо вийти звідси живими! — крикнув боцман і, припавши до гриви коня, міцно вдарив його арканом.
Та це було зайвим. Коні, немов зрозумівши увесь жах становища, вихором помчали в бік пагорбів, серед яких зникли швидконогі ему.
Страшний неспокій охопив боцмана. На морі він почувався як удома. Знав, що треба робити під час шторму, умів боротися з циклонами й тайфунами, але зовсім не знав, як урятувати себе й хлопця від смертельної небезпеки, яку несла з собою пилюка, що її гнав вітер із глибини Центральної Австралії.
Тим часом коні з неймовірними труднощами наближались до пагорбів. Гаряча пилюка вихорилась у повітрі, змушувала людей і тварин заплющувати очі, коні щохвилини спотикалися на твердій, потрісканій від спеки землі. Але через деякий час коні стали бігти рівніше й швидше. Боцман розплющив очі. На превелику свою радість, він констатував, що вони опинилися в невеликому яру, який трохи захищав їх від настирливої пилюки, гнаної вітром. Боцман став заспокоювати свого товариша:
— Ну, братику, не журись! Мабуть, зупинимося тут під скелею й перечекаємо бурю. Погано, що з нами немає твого батька або хоча б Бентлі. Вони принаймні знали б, що робити в такій ситуації.
— А пан Смуга? — запитав Томек тремтячим голосом, витираючи почервонілі очі.
— Навіщо він тобі? — нетерпляче запитав боцман..
— Мені просто цікаво, чи знав би він, що зараз треба робити.
— О, він, звичайно, відразу відчув би, де собака заритий, — відповів боцман похмуро.
— А ви хіба не знали?
— Так, братику, про що тут багато говорити! Признаюся — не знав! Найкраще, мабуть, буде перечекати бурю в цьому яру.
— Ваша правда, ми повинні перечекати цю бурю тут, — погодився Томек. — Мені доводилось читати, що піщані бурі в Сахарі інколи засипають цілі каравани. Найкраще було б знайти якусь печеру. У мене повні очі й рот пилюки. До того ж, тут гаряче й душно. Я гадаю, що Стьорт загинув би тут від спеки та спраги.
Боцман перестав витирати очі хустинкою й з тривогою запитав:
— А хто він такий той Стьорт?
— Один з австралійських першовідкривачів. Мені про нього розповідав Бентлі. Стьорт навіть причесатися не міг, тому що рогові гребінці полопалися від спеки. На щастя, у мене металевий гребінець!
— А що трапилось із цим мандрівником?
— Йому загрожувала сліпота, й він згодом помер від виснаження, — пояснив Томек.
— Тьфу, до лихої години! Гарна мені втіха!
— Шкода, що вже немає в живих нашого славетного мандрівника, — вів далі хлопець. — Той напевно зумів би довести нас до табору.
— Кого це ти знову вигадав?
— Я кажу про Павела Стшелецького.
— Припини згадувати всіх мерців, — сердито урвав його трохи забобонний моряк. — Цим ти можеш накликати на нас біду.
— Не бійтеся, з нами нічого не трапиться!
— Ти в цьому впевнений?
— А ви хіба забули про ворожбита з Порт-Саїда? Він мене не застерігав перед піщаною бурею, отже, з нами нічого не трапиться. Мені цікаво лише, що він мав на увазі, коли казав, що я знайду те, чого інші даремно шукатимуть.
— Це пророцтво трохи справдилось, — із посмішкою зауважив боцман. — Він тобі пророкував одного друга, а ти маєш уже аж трьох.
— Це правда! Я бачу, що ви пам’ятаєте те пророцтво. Крім того, ворожбит казав, що мій друг ніколи не вимовить жодного слова. Якщо ви після цієї піщаної бурі втратите голос, то його пророцтво справдиться до кінця.