Удалині знову розляглися постріли.
— Це наші! Це наші! — закричав зраділий Томек.
— Рятувальне коло за бортом! Вище голови, й у дорогу! Йдемо їм назустріч!
— Час від часу будемо стріляти, щоб показати нашим правильний напрямок! — додав Томек.
Вони забули про втому. Бадьорим кроком рушили на південь. Час від часу вони стріляли й слухали, як у відповідь дедалі ближче лунали постріли їхніх друзів. Незабаром вони побачили вершників, які мчали галопом. Один із них значно випередив усю групу й гнав, наче вітер.
— Що це за чудовий вершник так летить до нас? — здивовано запитав Томек.
— А хто ж іще, як не твій батько або Смуга? — відповів боцман.
Це був Смуга. Він на місці осадив укритого піною коня й, зіскочивши на землю, крикнув:
— Куди це вас занесло?
Боцман скинув сідла з плечей, сів на них і, нічого не кажучи, став набивати тютюном люльку. Томек, бачачи його зніяковіння, відповів:
— Ми хотіли влаштувати маленьке полювання на ему.
— О, тепер я все розумію, — весело почав Смуга. — З цією метою ви, мабуть, застосували давню мисливську хитрість північноамериканських індіанців.
— Про яку хитрість ви кажете? — невпевнено запитав Томек.
— Щоб непомітно підійти до бізонів, індіанці натягають на себе шкури тварин. А ви, як бачу, вирішили полювати на ему, прикинувшись кіньми. Очевидно, тому боцман Новицький носить сідла на плечах! Ну і як, удале було полювання?
— Буря перешкодила нам упіймати чотирьох ему, — сумно відповів Томек. — Шкода, що ми нічого не знали про цю індіанську хитрість! Боцман ніс сідла, тому що динго сполохали наших коней. Пан Новицький убив одного з них.
— Кого вбив, коня? — здивувався Смуга.
— Не коня, а динго, який біг за кіньми, — пояснив Томек. — Потім почалася злива, і ми мало не втопилися в яру.
У цей час під’їхала решта товаришів Смуги. Це були матроси з «Алігатора». Вони радо привітали Томека й боцмана. Коли вони спішилися, Смуга запитав хлопця:
— Що ж було далі?
— Ми йшли степом дуже голодні та втомлені. Дорогою набрели на селище тубільців, які дали нам попоїсти, але не дозволили відпочити в себе. Потім вони стежили за нами. Ми боялися їх і стали стріляти для перестраху. Тоді почули ваші постріли.
— Відзначились ви чудово, нічого не скажеш, — дорікнув їм Смуга. — Подивіться на себе в дзеркало! Ваш вигляд, напевно, здивував тубільців, тому вони йшли за вами, мабуть, із цікавості.
Невдахи-мисливці поглянули на себе в дзеркало, яке їм подав Смуга, і вибухнули сміхом. Вони були вимащені грязюкою, а обличчя боцмана, крім того, вкрив триденний заріст.
— А де Вільмовський? — невпевнено запитав боцман.
— Вільмовський і Бентлі шукають вас на сході, — заспокоїв його Смуга й зараз наказав одному з матросів вистрілити декілька димових ракет. Незабаром удалині вони побачили смужку диму у відповідь.
— Вони помітили наш сигнал! — вигукнув Смуга. — Можемо повернутися додому. Наші товариші приїдуть туди слідом за нами.
Боцман і Томек посідали на запасних коней, і всі негайно рушили в дорогу.
— Звідки ви знали, що ми втратили коней? — запитав Томек, під’їжджаючи до Смуги.
— Сьогодні вночі ваші коні повернулися до табору дуже втомлені. Ми відразу впізнали твого поні. Ми послали гінця до Ват Сунга, аби той пояснив, чому поні блукає степом. Лиш після цього ми дізналися, що чотири дні тому ви виїхали на полювання. Ват Сунг не хвилювався за вас: він був упевнений, що ви приєднались до нас. Ми потерпали, чи не трапилась із вами біда під час піщаної бурі, яка змусила нас припинити полювання. Ми розділилися на дві групи й почали пошуки.
— Батько дуже сердиться на мене? — з тривогою запитав Томек.
— Ні, адже ми знали, що ти з боцманом Новицьким. Ми тільки боялися, чи не трапилася з вами яка біда. Піщані бурі в Австралії завдають багато лиха й часто спричинюють нещасні випадки. Гарячий вітер, що ніс із глибини континенту хмари піску, на щастя, зіткнувся з повітряною течією, яка пливла з півдня. Це спричинило бурю й сильну зливу.
— Завдяки цьому ми прополоскали горлянки, в яких було сухо, немов у печі, — озвався боцман. — Так, так, ніхто не переконає мене в тому, що в Австралії немає розваг і різних несподіванок.
— Щастя сприяло вам, — додав Смуга. — Піщані бурі часто тривають декілька днів і досить рідко закінчуються так щасливо, як ця остання.
XVI
ПОЛЮВАННЯ В ОКОЛИЦЯХ ФЕРМИ АЛЛАНА
Коні жваво бігли степом. Мисливці-невдахи на ему, сидячи в сідлах, з апетитом споживали харчі, прихоплені їхніми товаришами з табору. Вгамувавши перший голод, відчули себе краще. Зі слів Смуги вони зробили висновок, що Вільмовський не гнівається на них за самовільне відлучення. Весело жартували, згадуючи тривогу, яка огорнула їх, коли помітили тубільців, що стежили за ними.